ВАСИЛЬ СТУС: ТЕКСТ І КОНТЕКСТ

Іван АНДРУСЯК

Василь Стус. Вибрані твори; упор. Дмитро Стус.
– К.: Смолоскип, 2012. – Серія «Шістдесятники»

Адекватна розмова про Василя Стуса як про одного з найбільших європейських поетів ХХ століття досі в Україні фактично й не починалася. Відтоді, як Україна дізналася про Стуса, – із 1989-го, коли його прах і прах його побратимів Олекси Тихого та Юрія Литвина перевезли з табірного цвинтаря на далекому Уралі й з велелюдними почестями перепоховали на Байковому, – міф про поета-борця, поета-мученика фактично не зазнав трансформацій. Пригадую, як у той час (іще існував СРСР) ми, студенти, їздили по селах із такими собі «просвітянськими» аґітвиступами – й неодмінно читали «Сто років, як сконала Січ…» та інші гострі Стусові поезії, які справляли на публіку колосальне враження. На ту пору не було коли задумуватися над тим, що, попри справді найвищої проби героїчну біографію їх автора, ключовими в творчості Василя Стуса є далеко не ці героїчні вірші, – та й, зрештою, основний корпус поетових текстів іще не був виданий.

Однак тепер маємо, крім низки збірок, два багатотомних зібрання його творів, видані головно стараннями Стусового сина Дмитра (щоправда, неадекватно малими накладами!), і низку літературознавчих праць та захищених дисертацій з його творчості; нарешті, маємо дуже добре прописану біографічну монографію авторства того ж Дмитра Стуса, навіть удостоєну Шевченківської премії. За ці більше ніж два десятиліття ім’я Василя Стуса зайняло в суспільній свідомості вагоме місце в пантеоні борців, – тим не менше, Стус-поет досі залишається для нас terra incognita, в химерному просторі української літератури стоячи зосібна, віддалено і ніби навіть відчужено.

«Маємо справу з культурним парадоксом: міфологізовані обставини творення віршів – Стусового сакруму й надмети життя – виявилися більш зрозумілими нащадкам, аніж Стусова поезія». Ба більше: «…чи не найцінніші завоювання реальних Тараса Шевченка та Івана Франка, Йосипа Сліпого та Василя Стуса – здатність виростати над добою та її буднем – залишаються поза межами національного культурного досвіду», – саме так свідомий цього син поета, літературознавець Дмитро Стус написав у передмові до нового, цього разу ґрунтовного і дуже добре продуманого видання «Вибраних творів» свого батька. Це видання вже наприпочатку 2012 року побачило світ у київському видавництві «Смолоскип» у резонансній серії «Шістдесятники», котра, кореспондуючись із серією «Розстріляне Відродження» цього ж видавництва, претендує на формування чогось на кшталт канону вітчизняної літератури ХХ століття. Й визначаючи місце Стуса в цьому каноні, директор видавництва «Смолоскип», літературознавець Ростислав Семків завважує: «Хтось мусить узяти на себе тягар відповідальності, хтось нарешті мав стати дорослим і струснути відчуттям наближення істини ціле приспане поспільство. В нашій літературі це Василь Стус – поет, котрий після багатьох років дитячого національного віршування повертає нам жах і дрож правдивої поезії».

Видання, без сумніву, ґрунтовне й добротне, яке має на меті представити сучасному читачеві життя, творчість і рецепції творчості Стуса всебічно і, наскільки змога, повно. У передмові Дмитро Стус подав достатньо деталізовану біографію батька, покликану розкрити три виміри його особистості – поета, людини, правозахисника. Корпус текстів так само напрочуд представницький: вибрані тексти з усіх збірок та з-поза них, а також уперше повно видана «магаданська» версія ключової збірки «Палімпсести». Як відомо, вірші Стуса зазвичай мають по кілька варіантів, визначити з яких остаточний часто буває неможливо. Адже поет не мав змоги друкуватися, себто публічно, для читацького загалу фіксувати якийсь варіант тексту як остаточний; і навіть ті збірки, які були видані на Заході, виходили без його участі; а над кожним віршем він працював, можна сказати, постійно – переписував, змінював іноді до невпізнання. «Палімпсестів» як вершинної у відомому нам доробку Стуса збірки (адже рукопис із назвою «Птах душі», відібраний у поета наглядачами в страшній зоні у Кучино, як вважають, не зберігся, і з нього відомо лише кілька творів) це стосується передовсім. Досі «основною» для текстологів була «київська» версія цієї збірки – саме вона була подана у найповнішому виданні «Творів» 1999 року, а інші варіанти лише фіксувалися в коментарях, що ускладнювало читачеві знайомство з ними. У «смолоскипівському» ж виданні є змога прочитати ранню версію збірки. У листі до дружини від 31 грудня 1977 – 1 січня 1978 року поет писав із заслання: «Нині переглядаю зошити – вибираю пропущене, чого нема в палімпсестах, хочу засісти за цю роботу: довикінчування…

Уявляю собі це так: є менший корпус палімпсестів, як на мене, цілком самостійної ваги. А дасть Біг – то буде й більший». Цей менший корпус, в основному закінчений 1978 року, і є «магаданською» версією збірки, з якої відтак, після повернення із заслання, вже в Києві поет створив повнішу, «київську» версію «Палімпсестів». Тож обидва варіанти ключової збірки доступні не лише фаховому читачеві – а це вже крок до повнішого сприйняття Стуса власне як поета. Тим не менше, враховуючи притаманну Стусовим текстам поліваріантність, хотілося б мати й таке видання «Палімпсестів», у якому всі варіанти кожного вірша були б подані поруч, у хронологічній послідовності, щоб читач мав змогу легко й зручно порівняти їх і простежити на кожному з них еволюцію Стусового поетичного мислення. Таке видання не мало би прецедентів, принаймні в українському літературному контексті, й суттєво посприяло б повноцінному відкриттю Стуса-поета.

Також «смолоскипівське» видання «Вибраних творів» Стуса містить усі його основні літературно-критичні й публіцистичні праці – і «Най будем щирі…», і «Феномен доби», і «Зникоме розцвітання», і «З таборового зошита»… Тут і доволі представницький корпус вибраного листування. А ще – ґрунтовні, на дві сотні сторінок, додатки, які містять як важливі матеріали до біографії, так і літературно-критичні та літературознавчі рецепції його творчості: від «Доброї путі» Андрія Малишка – передмови до першої публікації віршів Стуса в «Літературній газеті» (так тоді називалася «Літературна Україна») від 22 грудня 1959 року; до поважних студій Юрія Шевельова, Михайлини Коцюбинської, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Костянтина Москальця. Утім, особливу вагу привертає стаття одного з найпотужніших сучасних українських поетів Василя Герасим’юка «Що є поезія?», в якій він аналізує один вірш Стуса – «Сьогодні – нарешті – літак відлітає…» (точніше, «невикінчену редакцію» цього вірша, відтак ґрунтовно переробленого автором).

Отож, нове видання Стуса можна вважати вагомим кроком до більш повного і всебічного відкриття нашими сучасниками цього колосального поета й напрочуд потужної особистості. Однак це лише ще один крок – а попереду ще тривала і серйозна робота.


До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2012
Дизайн та підтримка- О. З.