18 серпня в Автономній Республіці Крим пройшли заходи, присвячені 63-й річниці депортації з півострова кримських німців, організовані Республіканським товариством німців Криму «Відергебурт». У Сімферополі біля пам'ятного знаку на залізничному вокзалі відбулася церемонія покладання квітів і жалобний мітинг. У с. Мар'янівка Красногвардійського району, де компактно проживають етнічні німці, відбувся мітинг з нагоди 200-річчя поселення німців в Криму і відкриття пам'ятного знаку.
На думку заступника голови Кримського республіканського комітету у справах національностей і депортації громадян В.Ренпенінга, «сьогодні триває заключна частина процесу руйнування німецької діаспори. Хоч не завжди в цьому винна Україна. Річ у тім, що німці, котрі залишилися на території України, здебільшого втратили мовний та культурний зв'язок з Німеччиною і не визнаються на історичній батьківщині німцями. Відповідно, вони не можуть виїхати до Німеччини як «співвітчизники». Водночас німці, що повернулися до Криму, не можуть отримати українське громадянство, паспортів не мають понад 500 чоловік. За 55 років завершився процес штучної асиміляції: втрачено рідну мову, понад 70% шлюбів – мішані, за рівнем освіти німці знаходяться на одному з останніх місць, зникають останні паростки німецької культури, пунктуальність; характер сучасних німців сильно «зрадянщений», знищено кладовища, кірхи, пам'ятники, немає національних шкіл, районів і сільрад, тим більше – німецьких назв у топоніміці Криму. Відродити історично відомі німецькі села та райони неможливо – змінився весь устрій життя. Одночасно ми, з одного боку, хочемо залишитися німцями, з іншого – жити в Україні, країні, що стала для нас другою батьківщиною. По-перше, відсутні шанси на виїзд до Німеччини. По-друге, нас привертають більш сприятливі кліматичні умови в Криму, ніж у Німеччині. По-третє, доброзичливе ставлення місцевого населення. По-четверте, високий, порівняно з Азією, рівень цивілізації. По-п'яте, терпиме ставлення держави до спілкування російською, яка стала для нас рідною. По-шосте, тісні зв'язки України з Німеччиною, що дозволяє нам сподіватися і дивитися з перспективою у майбутнє. Тому вихід залишився єдиний – враховувати сучасний стан справ і знайти оптимальні шляхи влаштування німців в Україні».
18 серпня 1941 р. за наказом радянського керівництва понад 51 тис. кримських німців були депортовані з півострова. Загалом, включаючи членів змішаних сімей, було виселено понад 60 тис. осіб, яких здебільшого було направлено до Сибіру та до республік Середньої Азії.