КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЯК СТРАТЕҐІЧНА ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВСІХ, ХТО ЇЇ РЕАЛІЗОВУВАТИМЕ

20 вересня відбувся «круглий стіл» «Концепція державної етнонаціональної політики України» – «за» і «проти», організований Українським незалежним центром політичних досліджень за сприяння Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, в рамках ініціативи «Концептуальні засади етнонаціональної політики: між теорією та практикою», за підтримки Канадського бюро міжнародної освіти «Радники з державної політики на підтримку реформ» Канадської аґенції міжнародного розвитку.
Напередодні його роботи ми розмовляли з розробниками проекту Олександром Майбородою, завідувачем відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і експертом Віталієм Нахмановичем, відповідальним секретарем Комітету «Бабин Яр».

– Історія концепції етнополітики в Україні має вже десятирічну історію. В чому полягає необхідність створення подібної концепції, адже Україна має повне законодавство з національного питання? Чого не вистачає, законодавства чи узагальнюючого документа? В чому суть?

– О. Майборода. По-перше, що стосується законодавства. Не можна сказати, що воно повне. Цілий ряд законів ще чекають свого розгляду – і про національно-культурну автономію, і про статус кримськотатарського народу, і про реабілітацію осіб, які належать до депортованих народів. Закон про мови потребує перегляду, тому що приймався вже на присмерку Радянського Союзу.
Чому потрібна концепція? Річ у тім, що мало того, що закони ще не всі прийнято, а ті, що прийнято, ухвалювалися ситуативно: треба було задекларувати незалежність, вступити до Ради Європи. В етнонаціональній політиці мусять бути поставлені насамперед стратегічні орієнтири, принципи визначення, напрями, мета, механізми, щоб усі наступні законодавчі акти було підпорядковано якомусь єдиному розумінню етнонаціональної політики, адже досі її зводили до допомоги меншинам.
Нарешті треба домовитися, що концепція – документ, який дає універсальне визначення того, що таке етнонаціональна політика. Ось ми і спробували викласти своє розуміння етнонаціональної полі-тики держави.
Політика у нас в країні слово двосимантичне. На Заході є «policу» і «politics». «Рolicy» – сукупність всіх відносин, а «politics» – те, що робиться цілеспрямовано, а у нас все об'єднано одним словом «політика». Тож слід зрозуміти, що йдеться не про все, що стосується етнополітичної сфери, а саме про те, що повинна робити держава.
Існує два варіанти концепції – підготовлена Держкомнацом і офіційно подана від уряду, і те, що підготували ми. Між ними є схожість, тому що урядовці скористалися першим варіантом нашого проекту, але є й суттєві відмінності, за формою, напрямами, дефініціями, самим підходом тощо.

– В. Нахманович. Современное украинское государство изначально возникало как национальное этническое государство. Единственным аргументом в пользу возникновения на базе бывшего Советского Союза целого ряда независимых государств был национальный момент, национальный как этнический. Возникнув, Украина, естественно, попала в сложную ситуацию, поскольку в Европе, куда мы стремимся, этнический элемент стараются свести к национальным меньшинствам, предпочитая, чтобы национальный аспект доминировал как гражданский мотив. У нас это де-факто приводит к тому, что доминирует постсоветская ментальность.
Мы попытались в этой концепции вывести национальный вопрос на должный уровень, что и заявлено в преамбуле и во всех разделах. Последовательно проводится мысль о том, что глобальной целью национальной политики является формирование общенационального сознания украинского народа на базе украинского этноса как государствообразующего.

– О. Майборода. Концепція виходить з нашого розуміння того, що таке етнонаціональна політика. З нашого погляду, етнонаціональна політика – це сукупність послідовних рішень органів влади та управління щодо регулювання етнополітичної сфери суспільства і забезпечення націо-нальних потреб громадян й етнічних спільнот. Як сукупність принципів, цілей, механізмів і напрямів діяльності це відбито і в нашій структурі. По-перше, за якими принципами вона повинна здійснюватись, оскільки принципи теж можуть бути різними, і тут, до речі, теж є свої нюанси. І в праві, що стосується етнополітичної сфери, є свої внутрішні колізії. З одного боку, вимагається рівність, а отже, недопущення жодних пільг, а з іншого – допускаються механізми позитивної дискримінації, а оскільки концепція стане документом, на основі якого формуватимуться всі інші закони, то ті принципи, які ми закладаємо, мають відбитися в подальших законодавчих актах.

– Концепція етнонаціональної політики може стати концепцією національної ідеї України?

– О. Майборода. Національна ідея – це комплекс маловловимих речей. Це система певних ідеалів, принципів, якими живе суспільство на даний момент. Національна ідея постійно змінювана величина. А концепція визначає саме базові речі, це документ, який повинен діяти якщо не століттями, то принаймні десятиліттями.

– І що ж таке «базові речі»?

– О. Майборода. Це насамперед принципи. По-перше, чого ми хочемо, чого хоче держава – всіх знівелювати, чи ми відстоюємо принцип полікультурності, вважаючи, що поліетнічність є нашою спільною цінністю. Це для прикладу. Або, скажімо, ми даємо якусь преференційну допомогу групам, що її потребують, чи кажемо кожному: «Виживай, як хочеш» і т.д. Чи визнаємо ми колективні права, чи лише індивідуальні. Або, наприклад, принцип вільної етнічної ідентифікації особи. Люди самі повинні визначати, хто вони. Ми запровадимо такий принцип, і вже ніхто не зможе потім відродити стару систему, коли в паспорті чиновник сам визначав національ-ність особи. Закладемо принцип, скажімо, «відповідність українського законодавства з етнонаціональних питань загальновизнаним світовим стандартам», і все наступне законодавство повинно обов'язково узгоджуватися з міжнародним.
Або, ми визнаємо етнічні конфлікти суспільною небезпекою. Чому потрібен такий принцип? Нині в світовій соціології і політології точиться полеміка з цього питання. Одні вважають, що конфлікт виконує позитивну функцію, а інші, що він – відхилення в нормальному розвитку. От вам два підходи: можна закласти принцип, що конфлікт – це норма, тоді для чого боротися з конфліктами, для чого їх запобігати, адже дехто каже, що вони виконують позитивну функцію, дають можливість заявляти про позиції, консолідують групи.
Той же принцип преференційної підтримки. Щоб ніхто не сказав: «От їм трохи більше дали, порушили рівність прав. Або, наприклад, квотування місць в парламенті кримським татарам – порушення рівності». Мусить бути закладений принцип, аби все суспільство знало, що це принцип його функціонування. Принцип, визначення статусу національних меншин. Скажімо, автохтонні народи в місцях свого компактного проживання – якщо ми не визнаємо цього принципу, а отже, відмінності в історичній долі, тоді до всіх ставитимуться однаково.

– Зараз, до речі, саме такий принцип існує нині: 134 меншини з однаковими правами. Принаймні так вважає Голова Держкомнацу пан Г. Москаль.

– О. Майборода. Ну, Геннадій Геннадійович людина номенклатурна, а нам треба в законодавстві визначити або якоюсь мірою підкреслити різність статусів. Ця відмінність мусить бути зафіксованою. І якщо її закріпити в концепції, затвердженій Верховною Радою, тоді цей принцип буде зафіксовано в наступних законодавчих актах.
Так само і цілі. Чого ми хочемо? Всіх зробити етнічними українцями чи зберегти поліетнічність, полікультурність? Якщо ми ставимо в концепції мету зберегти національну самобутність народів, то відповідно держава повинна підтримувати ці процеси.

– В. Нахманович. О замечании в адрес Г. Москаля. На самом деле он формально прав. Поскольку национальная принадлежность – это состояние сознания в первую очередь, то сегодня никакой разницы между двумя якутами и 42 млн. украинцев никакой нет. То есть, их национальная принадлежность никак не отражается на повседневном существовании. В этом смысле Геннадий Геннадиевич абсолютно прав. Другой вопрос, устраивает ли нас такая ситуация? Вопрос в том, каковы перспективы этого состояния?
Когда мы говорим об ассимиляции, нужно только понять, кто будет ассимилирующим субъектом. У нас сегодня нет ситуации, когда украинский народ ассимилирует всех, кто сегодня живет на его территории, потому что сам украинский народ до сих пор находится в ассимилированном состоянии. Пока все мы – остаточное явление новой исторической общности людей – советского народа. Поддерживать это состояние, во-первых, невозможно уже технически, поскольку советский народ – продукт некой социальной государственной системы, не существующей сегодня на территории Украины. Если будет поставлена задача коммунистического реванша, то тогда ситуация, которую мы сегодня имеем в национальной области, вполне для этого пригодна.
Если перед страной задача коммунистического реванша не ставится, а ставится любая другая политическая задача, то состояние сознания, присущее сегодня населению Украины, должно эволюционировать в каких-то направлениях.
Поскольку главным основанием существования независимой Украины является национальный фактор как этнический, то эволюция пойдет в сторону национального.
Сегодня два якута не отличаются от 42 млн. украинцев, но это неестественная ситуация. И поскольку мы, разрабатывая концепцию, предполагали, что национальная жизнь будет все-таки эволюционировать, то различия между устойчивыми национальными сообществами, безусловно, возникнут. Эти интересы следует уважать, они не сводятся к интересам граждан, входящих в эти сообщества. В то же время эти интересы не должны быть причиной конфликта между разными сообществами, сообществами и государством, сообществами и рядовыми гражданами.

– Це ви і називаєте механізмом позитивної дискримінації?

– В.Нахманович. Нет, механизм позитивной дискриминации – это фактически преференции.

– О. Майборода. Тут про що йдеться? Якщо принцип закладений, то і мета відповідна. Якщо ми визнаємо конфлікти небезпекою, то ставимо мету – досягти безконфліктного стану в міжетнічних відносинах, щоб суперечності не переростали в конфлікти.
У концепції мають бути поставлені певні цілі. Але цілі в концепції ставляться не тактично, не сьогоденного характеру, а загального плану. Ми хочемо, щоб зберігалася єдність і водночас полікультурність і поліетнічність, щоб не було конфліктів, щоб було досягнуто реальної рівноправності громадян. А потім вже ці цілі реалізуються за певними напрямами. Виокремлюються напрями етнонаціональної політики і в сфері загальнонаціональної єдності, і в політико-правовій, і мовно-культурній, і навіть у сфері зовнішніх зносин, оскільки йдеться про те, що деякі наші етнічні спільноти мають історичні батьківщини, а багато етнічних українців живе теж за межами, тобто, у сфері міґрації теж є певні цілі.
Механізмами є, по-перше, існуюча правова база, потім різного роду програми – спеціальні, короткострокові і довгострокові, і система органів виконавчої влади тощо. Ми закладаємо в концепції, що в системі органів виконавчої влади мусить бути спеціальна урядова установа, відповідальна за етнополітичну сферу.

– Це вже буде не Держкомнац?

– О. Майборода. Не в тому річ, як вона буде називатися. А може його в міністерство перетворять, а може знов зроблять департаментом. Головне, в концепції закладено і закріплено, що мусить бути спеціальна установа, то як би вона не називалась, в якому форматі вона б не існувала, але вже у структурі урядових органів така установа обов'язково мусить бути.

– А її наповнення?

– О. Майборода. Це вже питання окремих законів. Концепцію в жодному разі не можна розглядати як закон, тому що закони мусять деталізувати конкретні питання у сфері мовній, культурній, підтримки, міґрації тощо. Потім підзаконні акти, різного роду укази, постанови, програми – все це на основі концепції. Тобто, у концепції не можна вирішувати конкретні сьогоднішні питання. Концепція буде існувати і після того, як будуть облаштовані всі кримські татари, всі євреї заговорять на ідиш і т.д.

– Концепцію пишуть люди, які фахово, тобто з наукової точки зору, займаються проблемою. Сьогодні у нас є ще люди, яких вважають професійними греками, євреями, українцями тощо. Громадська національна діяльність не завжди адекватна реальному національному життю. Чи зрозуміє суспільство мету цього документа, чи не чинитимуть спротив українці, оскільки їх в даній концепції об'єднують так само за принципом не державоутворюючої нації, а за принципом етнічності?

– О. Майборода. Принцип, що українці є державоутворюючою нацією, закладено обов'язково. Це перше. Далі. Основний термін, яким ми оперуємо – це етнічні спільноти.

– Українці – це теж етнічні спільноти?

– О. Майборода. Обов'язково, адже політика підтримки є не лише політикою підтримки національних меншин, а й етнічних спільнот, і в деяких питаннях українці теж потребують преференційної підтримки, наприклад у питаннях відродження мови.

– Як сприйметься концепція, по-перше – на рівні суспільства, і по-друге, на рівні вищого законодавчого органу – Верховної Ради?

– В. Нахманович. На самом деле уровень общества – это уровень некой индивидуальной прослойки, которая это воспринимает и транслирует ниже. Восприятие концепции прямо зависит от того, какой вектор движения от сегодняшнего постсоветского состояния имеет наше общество. Если вектор к стагнации постсоветской идентичности – эта концепция, естественно, восприниматься не будет. Если есть вектор в сторону реального возрождения национального самосознания, тогда будет какая-то критика, но и разговор на одном языке. Сегодняшний наш парламент, что бы ни говорили о механизмах его формирования и реформирования, так или иначе отражает состояние украинского общества. И уровень интереса к национальному вопросу адекватен уровню интереса национальных общин к общественной жизни. Действительно, в ходе обсуждения в парламенте можно будет увидеть, каковы перспективы восприятия этой концепции обществом.
Концепция, как уже было сказано, не пишется на один день, возможно, она не будет принята сегодня, не эта концепция, а вообще документ такого типа. Если будет какая-то прогрессивная эволюция, то через пять лет может быть новый парламент в новых исторических и идеологических условиях вернется к этой концепции и комплексу законов, которые сегодня ждут своего принятия. Есть и третий вариант – самый обычный – концепция будет принята, но не профессионально отработанная, а сведенная до уровня общих представлений.
– О. Майборода. В урядовому варіанті використано певні положення першого варіанту нашої концепції, який вони отримали на етапі підготовки. Але наш проект чіткіший. Ми уникли всякого роду пафосності, бюрократичної лексики, тому що, чим розлогішим є документ, тим більше підстав він дає для різночитань. Ми намагалися максимально звести все до сухого інвентаризаційного стилю, щоб не було жодних можливостей для подвійного тлумачення, щоб все було чітко, ясно і зрозуміло. Якщо є принцип, то ми намагалися його відбити в цілях. Цілі мусять співвідноситися з основними напрямами. За стилем і формою він нагадує інструкцію, але концепція це і є та сама стратегічна інструкція, нею мають користатися як статутом. Реальне життя може створити скільки завгодно ситуацій, але незмінними мають залишатися основні принципи.

– Наскільки я пам'ятаю, попередній варіант концепції досить довго опрацьовувався у Держкомнаці, його навіть презентували у Венеціанській комісії. І тодішній міністр юстиції пані Станік говорила, що все клас.

– О. Майборода. Так, нинішній поданий проект мав свого попередника. Ще 1997 р. розпочалася робота, було створено робочу група при Держкомнацміграції, за часів міністра Володимира Євтуха. Ми підготували перший варіант, потім все це поклали у довгу шухляду, тому що почалися президентські вибори, потім забули, потім почали згадувати, дістали, але він теж не був досконалий. Тоді я вирішив, що треба написати його у вигляді інструкції для всіх, хто займатиметься законодавством і буде реалізовувати політику.

– Вас не шокує, що проект готується на канадський ґрант?

– О. Майборода. Ну, в нас тепер є тенденція звинувачувати когось у тому, що іноземці дають гроші, і від цього якимось чином «спотворюється світла і чиста лінія». Проте нас це не шокує. Ми працюємо.

– В. Нахманович. Пока что канадцы не участвовали в конкретной работе над документом. Приезжали несколько специалистов, рассказывали об опыте Канады и все, а уже наше дело, как этим воспользоваться.

24 вересня концепція обговорюватиметься у Львові. Про наслідки обговорення і пропозиції учасників ми напишемо в наступному номері. Сподіваємося тоді ж ознайомити з текстом концепції наших читачів, які також зможуть взяти участь в її обговоренні.

Розмову з О. Майбородою
і В. Нахмановичем підтримувала Наталія Євангельєва.