Концепція державної етнонаціональної політики України

Преамбула
Концепція державної етнонаціональної політики є правовим актом, яким визначається зміст державної етнонаціональної політики, її основні принципи, цілі, пріоритетні напрями, механізми реалізації.
Державна етнонаціональна політика України є органічною складовою внутрішньої і зовнішньої політики держави і являє собою сукупність послідовних рішень і дій органів влади та управління по регулюванню етнополітичної сфери суспільства, по забезпеченню національних потреб громадян та етнічних спільнот. Вона є важливою і вагомою умовою формування і функціонування в Україні соціальної правової держави відповідно до сучасних світових і європейських стандартів в галузі прав людини, консолідації Українського народу задля створення сучасного суспільства, яке базується на засадах гуманізму, демократії і забезпечення всебічного розвитку кожної окремої особи та етнічних спільнот.
Концепція державної етнонаціональної політики покликана як забезпечити втілення в життя положень Конституції та законів України, що належать до етнонаціональної сфери, так і сприяти постійному вдосконаленню відповідного законодавства з урахуванням норм міжнародного права.

1. Принципи державної етнонаціональної політики
1.1. Визнання поліетнічності і полікультурності українського суспільства його спільною цінністю, яка потребує захисту і збереження; недопущення примусової асиміляції та акультурації етнічних спільнот.
1.2. Неухильне дотримання при здійсненні етнополітики загальновизнаних норм людської етики, гуманізму, демократичності, поваги до національних мов, культур, до національної гідності громадян, етнічних спільнот.
1.3. Поєднання державного регулювання етнополітичних процесів зі створенням умов для вільного органічного розвитку етнічних спільнот.
1.4. Вільна етнічна самоідентифікація особи.
1.5. Пріоритетність загальнонаціональних інтересів в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики в поєднанні з повагою до інтересів етнічних спільнот України.
1.6. Відповідність українського законодавства з етнонаціональних питань загальновизнаним світовим стандартам.
1.7. Нероздільність громадянських прав особи та її національних прав, які вона може реалізовувати окремо або в групі, а саме: права на захист від дискримінації, на національно-культурну автономію, на освіту та отримання інформації рідною мовою, на Батьківщину, на контакти з історичними вітчизнами і міжнародними організаціями.
1.8. Визнання етнічних спільнот самостійними суб'єктами етнополітичної сфери з колективними правами, які не зводяться до сукупності громадянських прав осіб, що входять до їх складу, і являють собою окрему категорію права.
1.9. Паритетність між індивідуальними і груповими правами, а також між правами різних етнічних спільнот при одночасному визнанні державоутворюючої ролі титульного українського етносу.
1.10. Рівного ставлення до всіх громадян незалежно від їх етнічної, культурної, мовної, конфесійної ідентичності, расових ознак.
1.11. Надання преференційної підтримки етнічним спільнотам у тих випадках, коли самі вони неспроможні вирішити життєво важливі проблеми свого самозбереження і розвитку.
1.12. Пріоритет самостійного фінансування етнічними і етноконфесійними спільнотами своїх мовних і культурних потреб у поєднанні з державною підтримкою їх мовно-культурного розвитку.
1.13. Визнання етнічних конфліктів суспільною небезпекою.
1.14. Пріоритетність запобігання і профілактики міжетнічних і міжконфесійних конфліктів у поєднанні з рішучими заходами з негайного припинення таких конфліктів у стадії зародження.
1.15. Конкретність постановки задач та програмність їх розв'язання при здійсненні державної етнонаціональної політики.
1.16. Чітке визначення правового статусу суб'єктів етнонаціональної сфери та об'єктів державної етнонаціональної політики з урахуванням їх автохтонності або давності проживання на території України та громадянської приналежності.

2. Цілі державної етнонаціональної політики в Україні
Здійснення Українською державою етнонаціональної політики має на меті вирішення наступних задач.
2.1. Збереження поліетнічності українського суспільства, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян та етнічних спільнот України.
2.2. Єдність поліетнічного українського суспільства на основі загальнонаціональних інтересів.
2.3. Безконфліктний стан міжетнічних відносин.
2.4. Збереження територіальної цілісності України.
2.5. Гармонійне поєднання індивідуальних та групових національних інтересів і потреб з інтересами і потребами усього українського суспільства.
2.6. Оптимальне забезпечення національних потреб громадян України всіх національностей, а також потреб українців, які проживають за межами держави.
2.7. Рівноправність відносин та тісна взаємодія громадян різних національностей, які проживають в Україні, утворення атмосфери толерантності, довіри й поваги у взаєминах між ними. Усунення з життя українського суспільства ксенофобії та расизму.
2.8. Рівноправність усіх громадян, незалежно від їхньої національності, у правовій, соціальній, культурній та релігійній сферах.
2.9. Всебічний розвиток і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя на всій території України.
2.10. Вільний розвиток мов національних меншин України, та їх функціонування відповідно до чинного законодавства.
2.11. Опанування громадянами України мов міжнародного спілкування.
2.12. Задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави, збереження ними своєї етнічної ідентичності, залучення їх до участі в зміцненні української державності.
2.13. Повна соціальна, культурна, мовна інтеграція в українське суспільство репатріантів, реемігрантів та іммігрантів.

3. Основні напрями державної етнонаціональної політики України
Основними напрямами державної етнонаціональної політики є:
– У сфері загальнонаціональної єдності:
3.1. Формування, впровадження і зміцнення загальнонаціональної свідомості українського суспільства.
3.2. Виховання поваги всього українського суспільства до культури, релігії, традицій і звичаїв усіх етнічних спільнот, що проживають в Україні.
3.3. Створення сприятливих умов для забезпечення внеску громадян усіх національностей у розвиток українського суспільства.
3.4. Створення умов для всебічного розвитку українського етносу, формування його повноцінної самосвідомості як державотворчої, як стрижня української поліетнічної нації.
3.5. Забезпечення етнічним українцям у місцевостях, де вони становлять меншість населення, прав і можливостей по їх реалізації в обсязі, не меншому, ніж його надано національним меншинам на загальнодержавному рівні.
3.6. Підтримання постійного діалогу між етнічними спільнотами України для забезпечення атмосфери взаєморозуміння і для заохочення співпраці між ними.
– У політико-правовій сфері :
3.7. Забезпечення рівності громадян різних національностей та етнічних спільнот у праві на соціальний і культурний розвиток та всебічне сприяння у реалізації цього права.
3.8. Забезпечення рівного доступу громадян до соціальних і культурних благ незалежно від їх етнічної і конфесійної приналежності.
3.9. Постійне спостереження за соціальним, економічним, культурним станом етнічних спільнот і вжиття завчасних заходів по усуненню виявлених диспропорцій.
3.10. Створення депревірованим народам додаткових можливостей для піднесення свого культурного і соціального рівня до загальнонаціонального.
3.11. Забезпечення постійного діалогу між етнічними спільнотами і органами влади та місцевого самоврядування.
3.12. Захист громадян від дискримінації за національною, мовною, расовою, конфесійною ознаками, від проявів ксенофобії, расової та релігійної нетерпимості.
3.13. Контроль за реалізацією політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод усіх громадян незалежно від їх національного походження.
3.14. Забезпечення рівної участі громадян у діяльності органів державної влади і самоврядування незалежно від їх етнічної і конфесійної приналежності.
3.15. Сприяння національним меншинам у місцях їх компактного проживання у створенні органів місцевого національного самоврядування.
3.16. Заохочення представників національних меншин до участі в прийнятті органами влади і місцевого самоврядування рішень, що стосуються питань їх економічного, соціального і культурного розвитку.
– У мовно-культурній сфері:
3.17. Забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, створення сприятливих умов для опанування нею всім населенням, підвищення її суспільного престижу, подолання негативних соціально-психологічних стереотипів і деформацій мовної сфери в минулому.
3.18. Сприяння національним меншинам у реалізації права на національно-культурну автономію.
3.19. Створення умов для вивчення громадянами України, які відносять себе до національних меншин, їхніх рідних мов, історії, культури, а також для навчання рідною мовою, у т.ч. в системі державної освіти.
3.20. Сприяння розвитку освіти мовами національних меншин у системі державної освіти.
3.21. Забезпечення права громадян на отримання інформації рідною мовою.
– У сфері зовнішніх зносин:
3.22. Захист прав закордонних українців у країнах їх постійного проживання, сприяння збереженню і розвитку їх культурного середовища, розширення зв'язків з ними, піклування про задоволення їх національно-культурних, освітніх, інформаційних, соціально-економічних потреб на підставі чинного законодавства України та загальновизнаних міжнародних норм.
3.23. Сприяння закордонним українцям у збереженні та розвитку етнічної культури, мови, традицій та звичаїв з урахуванням національного законодавства країн їх постійного проживання.
3.24. Заохочення закордонних українців у здійсненні функції зв'язуючої ланки між країнами їх проживання та Україною.
3.25. Заохочення національних меншин України у здійсненні функції зв'язуючої ланки між Україною та їх історичними батьківщинами.
– У сфері міграції:
3.26. Надання правової, фінансової та матеріальної підтримки тим закордонним українцям та представникам інших автохтонних народів, які виявили бажання повернутися до України.
3.27. Надання правової, фінансової та матеріальної підтримки громадянам, які належать до етнічних спільнот, що були депортовані з України, у реалізації права на репатріацію та у їхньому облаштуванні на території України.
3.28. Здійснення довгострокового квотування і вибіркового заохочення імміграції в Україну.
3.29. Забезпечення умов для органічної інтеграції іммігрантів в українське суспільство з врахуванням потреб народного господарства та їхніх етнокультурних традицій.

4. Механізми реалізації державної етнонаціональної політики
Механізми реалізації державної етнонаціональної політики включають в себе:
– Сукупність чинних на момент затвердження даної Концепції законодавчих актів, що забезпечують реалізацію державної етнонаціональної політики України, до яких належать Конституція України, Декларація прав національностей України, закони України «Про національні меншини в Україні», «Про громадянство України», «Про мови в Українській РСР», «Про вибори народних депутатів України», «Про освіту», «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про об'єднання громадян», «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Основи законодавства України про культуру», «Рамкова конвенція про захист національних меншин», ця Концепція, інші нормативно-правові акти та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також законодавчі акти, що наберуть чинності після затвердження даної Концепції;
– розроблення та реалізацію довгострокових державних програм, спрямованих на прогнозування і регулювання міжнаціональних процесів в Україні;
– розроблення та реалізацію спеціальних програм, що стосуються конкретних напрямів державної етнонаціональної політики України;
– координацію реалізації державної етнонаціональної політики України центральним органом виконавчої влади, до функціональних повноважень якого належать внесення у встановленому порядку пропозицій щодо формування державної політики у сфері міжнаціональних відносин, міграції, забезпечення прав національних меншин України, реалізація цієї політики, здійснення управління у зазначеній сфері, а також міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання;
– систему органів виконавчої влади та самоврядування, у т.ч. спеціальну урядову установу, відповідальну за етнополітичну сферу;
– зацікавлені громадські організації;
– міжнародне співробітництво з іноземними державами, міжнародними організаціями, у т.ч. залучення механізмів Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Бюро демократичних інститутів з прав людини у Варшаві та іншими інституціями міжнародного співтовариства;
– систему освіти і виховання;
– комунікативну сферу суспільства;
– процедури консультацій органів влади з громадськими організаціями етнічних спільнот.

Прикінцева частина
Концепція державної етнонаціональної політики є документом безперервної дії, обов'язковим для врахування при підготовці та затвердженні законів, підзаконних актів, урядових та регіональних програм з питань, дотичних до етнополітичної сфери суспільства. Скасування концепції або внесення змін до неї може відбуватися тільки за процедурою, передбаченою для законодавчих актів.