Енциклопедія національного життя

Книжка,про яку йтиметься, позиціонується упорядниками як довідкове видання. Проте обсяг відомостей про міжнаціональні відносини в Україні в ній суто енциклопедичний. Тут можна знайти інформацію про націо-нальний і мовний склад населення України, забезпечення прав національних меншин, реалізацію освітніх потреб, пам’ятки культури і історико-меморіальні комплекси, поховання, пов’язані з історією народів, засоби масової інформації, національно-культурні товариства. Тут опубліковано відомості про кожну меншину за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. В рамках всіх областей зосереджено інформацію про товариства, національне життя, культурні заходи, що традиційно проводяться в реґіонах, самодіяльні колективи. Так само дані сформовано і за кожною національною меншиною.

На сторінках видання читач дізнається про заклади національної освіти, кафедри, де вивчають національні мови і культури. Більше того, можна довідатися, за якими підручниками, яких авторів навчаються учні відповідних навчальних закладів.
У книзі дано перелік всіх національних засобів масової інформації, теле– і радіопрограм і передач, вміщено повний перелік національно-культурних товариств, наведено прізвища керівників, адреси і телефони.
Довідковість збірника очевидна. Проте якщо уважно читати, можна побачити багато проблем національних громад і трагедій. Поховання, пов’язані з історією національних меншин, – це не просто некрополі, це свідчення драматичних сторінок історії.
Про процес зникнення народів і їхньої культури свідчить така сумна статистика: лише 1277 караїмів живе в Криму, з них тільки 71 знає рідну мову, з 406 кримчаків – 69.
Яку мову греки і євреї називають рідною? Переважно російську або новогрецьку чи іврит. І це наслідок свідомого зросійщення часів радянської держави або еміґраційної спрямованості молодого покоління. А де товариства, що ставили б собі за мету збереження мови ашкеназьких євреїв – ідиш, урумського і румейського діалектів мови приазовських і надазовських греків. Так само лише в пам’яті старших людей збереглися самоцінні діалекти німецької, шведської, інших мов. Відтак мало в переліку товариств тих, хто опікується саме збереженням і дослідженням уніальних зразків культури національних меншин.
Ще одну проблему можна простежити за довідником – надто мало молодіжних по суті об’єднань. А це майбутнє національного руху, і від активної україноцентричної позиції молоді залежить майбутнє всієї країни.
Видання безумовно актуальне. Воно містить надзвичайно цінну інформацію до роздумів. І думаю, ми ще повернемося до детального аналізу цієї книжки.
Насамкінець зауважу, що друкуємо ми цей відгук у «неіснуючій» газеті «не існуючої» організацією. Сподіваємося, що це просто помилка упорядників, хоч і прикра для всіх нас.

Марина Сорока