ЯКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОРГАН ОПІКУВАТИМЕТЬСЯ СПРАВАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН?

9 березня в УНІАНІ з ініціативи Конгресу національних громад України відбулася прес-конференція «Держава і національні меншини: виклики часу», на якій обговорювалися перспективи реорганізації Держкомітету у справах національностей та міґрації і подальші кроки держави в галузі етнополітики.

Участь в ній взяли провідні фахівці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України – доктор історичних наук, професор, завідувач відділу національних меншин Май Панчук та доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Олександр Майборода, а також перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України Рефат Чубаров, представник румунської громади народний депутат України другого і третього скликань Йон Попеску, голова Спілки поляків України, співпрезидент Конгресу національних громад України Станіслав Костецький, голова Асоціації єврейських організацій і громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України Йосиф Зісельс.

Як зазначив Йосиф Зісельс, загроза ліквідації адміністративної структури дуже важливої для багатьох напрямів діяльності держави викликає занепокоєння з боку національних громад. Погоджуючись з основними принципами адміністративної реформи в Україні, він водночас наголосив на тому, що ця реформа повинна відбуватися прозоро і узгоджуватися із зацікавленими сторонами. Занепокоєння викликає також те, що ні з ким із присутніх на прес-конференції фахівців з питань етнополітики ніхто з дотичних до питання посадовців не радився.

Рефат Чубаров зауважив, що попри складнощі, які існують у сфері міжнаціональних відносин, наше суспільство проявило зрілу толерантність, не довівши жодної проблеми до прямого конфлікту. Накопичені за минулі десятиріччя проблеми у сфері етнополітики створили певний дисбаланс у нашому суспільстві, і якщо держава не вирішуватиме їх, це може призвести до небажаного розвитку подій. Саме тому Державний комітет у справах національностей та міґрації необхідно реформувати, але лише з точки зору розширення функцій і збільшення повноважень.

Май Панчук визначив свою позицію так: «Поліетнічність, поліконфесійність – це надзвичайно складні проблеми, і вирішувати їх слід серйозно на високому державному рівні. За роки існування Держкомнацу ми набули досвіду, в тому числі й гіркого, тому мали б навчитися, чого не можна робити. Надзвичайно важить і те, хто очолюватиме ту чи іншу ланку державного управління. Я зараз називаю людей, здатних по-справжньому професійно вести цю справу, які досконало знають проблеми національних меншин. Це Володимир Євтух, Йон Попеску, Рефат Чубаров. Тож дозвольте цим людям керувати справою. Якщо ж треба щось скорочувати, то давайте об’єднаємо Держкомнац із Державним комітетом у справах релігій, адже етнонаціональні проблеми і етноконфесійні проблеми – це єдине ціле, і розривати їх ніяк не можна. Я не лише категорично проти ліквідації Держкомнацу, я за підвищення його статусу, можливо із включенням до компетенції етноконфесійних справ».

Олександр Майборода зауважив, що така важлива сфера діяльності суспільства, як боротьба з ксенофобією потребує постійного моніторинґу, постійного реагування, постійних громадських рад, які мають стежити за станом справ у цій сфері. Безумовно, з ліквідацією Держкомнацміграції все це ускладниться, оскільки невідомо, хто загалом буде займатися цими проблемами і хто повинен буде реагувати. Автори ідеї про ліквідацію комітету не розуміють простої речі, що сфера етнонаціональних відносин – це не та сфера, яку можна розділити і розвести за різними установами, тому що існування етнічних спільнот, задоволення їхніх потреб, регулювання відносин між ними стосується і сфери соціально-економічної, і політичної, і культурної, і психологічної, і конфесійної тощо. Це сфера, яка не може бути, по суті своїй, розділена. Розділення її може призвести до хаосу, до збільшення конфліктів, оскільки в етнополітичній сфері суб’єктами конфліктів виступатимуть не окремі етнічні спільноти, а окремі групи лобістів від етнічних спільнот, які вирішуватимуть якісь конкретні питання. На жаль, автори ідеї погано знають ідею формування структури державного управління. У нас дійсно велика кількість комітетів, міністерств, але вони виникали шляхом виділення з якоїсь вже існуючої галузі певної підгалузі. А сфера міжетнічних відносин не була виділена звідкись з тим, щоб її можна було взяти і кудись повернути.

Йон Попеску підкреслив, що свого часу реорганізацію Міністерства у справах національностей було проведено з порушенням двох норм Конституції. Але, крім юридичного, я хотів би звернути увагу на праґматичний аспект. Нині відбувається ативний процес політизації міжетнічних відносин. Вже існує партія росіян «Руський блок», партія мусульман, зареєстровано партію угорців України. Якщо ми віднесемо питання міжетнічних відносин за рамки інтересів держави, національні меншини шукатимуть і свої власні джерела існування, і власних партнерів, і якщо ці партнери не будуть в органах державної влади, то контроль за ситуацією буде надто сумнівним. Те саме стосується й конфесійних питань. Ми повинні докласти всіх зусиль, щоб консолідувати українську політичну націю і водночас забезпечити права всіх її компонентів, всіх громадян України незалежно від національності. А що стосується самого міністерства, то ми наполягаємо на його відновленні, оскільки це є і правовий підхід, і праґматично відповідає інтересам України. Тут я особисто бачу три напрями роботи. Окрім конфесійного, це також і мовна політика; важливим також є розвиток зв’язків з українцями за кордоном.

Станіслав Костецький вважає, що сьогодні Україна отримала великий шанс щодо євроінтеґрації, а питання національних меншин завжди було тим «лакмусовим папірцем», за допомогою якого, власне, визначається стан суспільства. «І тому я вважаю, що сьогодні непотрібно зволікати з розв’язанням цього адміністративного питання, оскільки це неґативно може вплинути на державні інтереси», – підкреслив він.
Розпорошення функцій, що належать до компетенції Комітету у справах національностей і міґрації, переконаний Йосиф Зісельс, призведе до небажаних наслідків. «Ми вже стикалися з тим, що, наприклад, вилучення освітніх функцій і передача їх до Міністерства освіти призвело до того, що у концепції освіти в Україні відсутній навіть натяк на те, що існує проблема освіти національних меншин; вилучення культурних функцій, передача їх до Мінкультури призвело до того, що ми взагалі не розуміємо, що робиться у відповідному управлінні Мінкультури, як витрачаються там кошти, і, взагалі, чи існує якась культурна політика в галузі міжнаціональних відносин.» Те саме, вважає пан Зісельс, буде і з іншими функціями в разі делегування їх різним за напрямами структурам.
На запитання журналістів, «Як ви оцінюєте роботу Держкомнацу останніми роками?» Рефат Чубаров відповів, що не хотів би виділяти керівників Держкомнацу з ситуації, в якій опинився цей орган виконавчої влади. Діяльність була такою, якої бажало вище керівництво країни. «Але якщо б ми сьогодні спромоглися зберегти комітет, повірте, в його складі є люди, здатні очолити його і вивести на бажаний рівень», – зауважив він. Йосиф Зісельс додав, що саме останніми роками Держкомнацміґрації звернув увагу на прояви ксенофобії в Україні, і було зроблено певні конкретні кроки щодо протистояння цьому ганебному явищу. Це і заяви, розміщені в пресі і на сайті комітету, це й судові процеси проти МАУПу. Важливо зазначити, що інформація, яка акумулювалася в комітеті, була єдиним джерелом інформування влади про те, що ж робиться в цій сфері.
На думку Мая Панчука, при оцінці роботи Держкомнацміґрації необхідно виходити з двох позицій: перше – це теоретична діяльність комітету, друге – практична. Що стосується теорії, то не зміг Держкомнац довести до логічного завершення дуже серйозний теоретичний документ – Концепцію державної етнополітики. Однак і реорганізації свідчать про недооцінку цієї важливої сфери вищими державними органами. Як не було у нас концепції державної етнополітики, так і немає, а ведемо розмову про неї вже близько 15 років. Те саме можна сказати і про закон про національно-культурну автономію. Є практична сторона. Що Держкомнацміґрації міг робити в силу своєї організаційної мобільності і фінансового забезпечення, те робилося, але лише в цих обмежених рамках. Тут йшлося про спроби Держкомнацміґрації дати відсіч проявам ксенофобії. Я думаю, що коли ми ліквідуємо цей комітет, то взагалі постане загроза, що реальної реакції вже просто не буде. А саме при Комітеті має бути створено групу незалежних експертів, які мали б і оцінювати публікації того ж «Персоналу» чи «Сільських вістей». Це ще один доказ на користь того, що ми маємо зберегти цю структуру.

Йосиф Зісельс звернув увагу на те, що, за даними соціологів, в Україні погіршується соціальна дистанція між різними етнічними групами, і науковці дійшли висновку, що таке загострення етнополітичних процесів може призвести до виникнення конфліктних ситуацій. За браком структури, що опікуватиметься проблемами національних меншин, хто доводитиме до органів державної влади таку інформацію і реагуватиме на неї. Це також є ще одним доказом необхідності міністерства у справах національностей і релігії.
Отже, національні громади чітко висловили свою позицію, тепер справа за владою, яка задекларувала принципи міжнаціональної толерантності як найважливіші у державній політиці. Крім того, хотілося б нагадати, що незабаром розпочнеться нова виборча кампанія і бажаючих погріти руки на існуючих проблемах буде більше ніж досить, це видно вже сьогодні. Відтак, найважливіша проблема державної безпеки має вирішуватися на високому державному рівні. Сподіваємося, що так воно і буде.

Підготувала Катерина Моро