ДОЛЯ МОВИ ЯК ДОЛЯ НАРОДУ

Донат Патріча – один із патріархів грецького національного відродження написав свою статтю 1992 р. Ми ж спробуємо окреслити ситуацію, що складалася впродовж віків, із мовами, що тепер їх називають вмираючими, національною освітою і долею нині російськомовних греків.

Все, що було зроблено для грецької освіти, зробили самі греки-переселенці. Грецькі братства сприяли створенню навчальних закладів, відкривали друкарні. 1780 р. тільки в Ніжині було 10 шкіл, в Одесі 1821 р. налічувалось 5 освітніх закладів, 1833 р. – 23, де навчалося майже 3 тис. учнів. 1816 р. у Ніжині відкрилось грецьке Олександрійське училище, 1817 р. – Грецьке комерційне училище в Одесі. За переписом 1897 р., 186,9 тис. осіб заявили, що вони вважають своєю рідною мовою грецьку.

У сільській місцевості грецькі школи зобов’язані своїм існуванням винятково діяльності сільських громад. Але з часом, через брак вчителів школи почали зникати, а після ліквідації всіх привілеїв греків-переселенців викладання рідною мовою припинилося. Останні два вчителя грецької мови залишили Приазов’я у 70-ті рр. позаминулого століття. Тоді ж у грецьких селах починає створюватися шкільна мережа, існуюча на території всієї Росії. Відтоді й розпочався тривалий процес русифікації грецького населення. Спочатку вчителі і учні не розуміли один одного.

У книжці П.І. Мазура «Земские школы в греческих селах Приазовья» наведено враження М.О. Корфа, ініціатора створення земських шкіл Маріупольського повіту. «Когда я вошел в училище, то увидел на всех столах русские буквари и русские книги. На вопрос, читают ли дети по-русски, мне ответили, что вся школа читает. Я подошел к одному из учеников старшего разряда, и, действительно, он прочел довольно бойко. Но каково же было мое изумление, когда на мои вопросы к ученику «который ему год?» и «как его зовут?», я не получил никакого ответа, потому что ученик не понимал вопросов, предложенных на русском языке. Оказалось, что из всех детей никто, кроме сына священника, не понимает ни слова по-русски, и что эти дети обучаются русскому языку, как языку мертвому!»

Сцени, подібні до цієї, мали місце і в наступні роки – для більшості учнів, пише Мазур, російська мова залишалася чужою і мертвою. Земські школи, як і вся освітня система в царській Росії, виконували русифікаторську роль. «І лише в 20 – 30 роки XX ст. було зроблено спробу вирватися з цього чужорідного мовного полону».
Час національного пробудження народів України, що отримав назву «коренізація», для українців став часом «українізації», для греків – «еллінізації».

1925 р. при ВУЦВК створюється Центральна комісія нацменшин, в рамках якої – грецький сектор, який очолив виходець з Сартани Савва Ялі. У підготовленій того ж року «Докладной записке о положении греческого населения в Мариупольском округе» констатувалося (цитую за книгою П. Мазура «Георгий Костоправ: поэт и гражданин»): «... Своей культуры (литературы, письменности вообще) мариупольские греки не имеют, обучение в школах велось и ведется на русском языке. Греки привыкли смотреть на свой язык как на язык некультурный, а язык русский, поскольку приходилось иметь дело с ним в сношениях с русскими, считается передовым. И грек, знающий хорошо русский язык, слывет среди греков «образованным человеком...»

Порівняно з загальною чисельністю грецького населення України, мережа грецьких освітніх закладів була досить обмеженою. Так, у 16 грецьких школах (за даними на 1929/30 н. р.) навчалося лише 1348 учнів, і тільки 26,5% греків у школах із викладанням грецькою мовою. Однією з причин цього був досить високий ступінь русифікації грецького населення, переважна більшість якого визнавала рідною мовою російську або українську мови.

Умови для надання освіти грецькою мовою дещо покращалися після відкриття 1927 р. грецького відділу при Маріупольському технікумі. 1931 р. цей технікум реорганізується у Маріупольський педагогічний технікум, підготовка в якому здійснювалася греко-еллінською та греко-татарською мовами. З 1930 р. грецькою мовою почали виходити газети «Коликтивістис» та «Болсевікос», з 1932 р. – «Кокінас капнас», (пізніше назва «Комуністіс»). З 1933 р. у Маріуполі починає роботу грецький театр. Певну наукову роботу проводив грецький відділ Маріупольського музею краєзнавства, що мав значну колекцію грецьких історико-етнографічних матеріалів (дані: Національні меншини в Україні. 1920 -1930-і роки. Атлас).

Національна література літературною мовою греків Приазов’я, основоположником якої став Г. Костоправ, створювалася на основі малоянісольського, близького до сартанського, діалекту, лексика і фразеологія якого запозичені з грецької демотики (просторіччя). Але цей процес перервав 37 рік.

Як пише П. Мазур, «передовсім знищувалася національна інтеліґенція... 17 грудня 1937 року було закрито грецькі видавництво і газета «Коллективістис». Припинив роботу грецький педагогічний технікум і школи з грецькою мовою навчання, грецький державний театр, національні заклади культури. Грецький шрифт таємно вивезли з міської друкарні на човнах в Азовське море і там втопили. Стало смертельно небезпечно називатися греком».

То що нині має захищати Хартія як не мови, зникаючі внаслідок попереднього русифікаторського періоду і відходу у вічність носіїв? Необхідно зберегти і зафіксувати все сьогодні ще можливе, і зрозуміти нарешті, що мова історичної батьківщини (новогрецька) не зникне, бо має материнське поле, таке саме, як і російська, а пам’ять про греків цієї землі, їхню історію і трагічну долю зберігають ті самі румейська і урумська, без яких поліфонія нашої землі і всієї Європи збідніє назавжди і невідворотно.

Тетяна ХОРУНЖА