КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: НОВІ ПІДХОДИ

Вироблення концептуальних засад державної етнополітики України є необхідною передумовою ефективної розробки та подальшої імплементації окремих законів, що регулюють права та обов’язки етнічних спільнот, гармонізують міжетнічні стосунки як більшості населення країни з різними категоріями меншин, так і меншин між собою. В ідеальному випадку політика держави в етнонаціональній сфері має надійно забезпечувати права та враховувати інтереси різних етнічних спільнот і, разом з тим, сприяти консолідації всього суспільства, розвитку та зміцненню сучасної української політичної нації.

Відсутність такої концепції позначилася як на законодавчому процесі, загальмованому протягом років, що минули після прийняття закону про національні меншини 1992 р., так і на якості державних програм, спрямованих на підтримку окремих спільнот, що потребують особливої уваги й посиленої державної підтримки (ромів, раніше депортованих етнічних груп тощо). Ще й досі не набули подальшого розвитку й конкретного законодавчого змісту статті Конституції України, які торкаються етнічної структури її населення.

Важливою характеристикою сучасної ситуації в світі та Європі стала зростаюча увага до надійного ґарантування прав меншин, уявлення про культурне й мовне різноманіття як основоположну цінність, що має компенсувати виклики процесу ґлобалізації. Такі тенденції відбиваються і в розвитку міжнародного та реґіонального (європейського) права; певні їхні елементи увійшли до так званих копенгагенських критеріїв, яким мають відповідати центрально- та східноєвропейські країни, що прагнуть приєднатися до Європейського Союзу.

Створенню сучасної версії державної етнополітики України з урахуванням світового досвіду сприяла ініціатива «Концептуальні засади етнонаціональної політики України: між теорією та практикою», що була започаткована в рамках програми «Радники з державної політики на підтримку реформ в Україні», фінансованою Канадською агенцією міжнародного розвитку та керованою Канадським бюро міжнародної освіти. З українського боку партнерською організацією був Український незалежний центр політичних досліджень (координатор проекту – Юлія Тищенко).

До складу створеної в рамках проекту Робочої групи, що працювала над Проектом концепції етнополітики, увійшли депутати Верховної Ради, фахівці низки міністерств та відомств, зокрема юстиції, економіки, Держкомнацміґрації, а також науковці та незалежні експерти. Початком роботи над проектом було проведення семінарів, на яких експерти з Канади – Орест Кругляк та Василь Балан – поділилися досвідом своєї держави, зокрема, розробкою та втіленням політики мультикультуралізму, яка вважається однією з найуспішніших у світі.

Перше консультаційне засідання Робочої групи відбулося 18 червня 2004 р.; на ньому було обговорено структуру проекту Закону України «Про концепцію державної етнонаціональної політики України», за основу якої вирішили взяти пропозиції, подані доктором історичних наук, завідувачем відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних відносин НАНУ Олександром Майбородою. Згідно з цими пропозиціями, концепція мала складатися з таких частин: преамбула, принципи, цілі, механізми реалізації державної етнополітики. В процесі подальшої роботи виявилася необхідність введення додаткових розділів, зокрема, створення узгодженого понятійного апарату, яким у подальшому могли б користуватися суб’єкти законодавчої ініціативи при розробці окремих законодавчих та нормативно-правових актів.

Інтенсивна робота над проектом Концепції державної етнополітики була дещо загальмована бурхливою кампанією по виборах Президента України, що тривала, як відомо, майже півроку. Тому ширше громадське обговорення варіантів концепції, започатковане у вересні 2004 р. проведенням круглих столів у Києві та Львові, поновилося тільки наприкінці січня 2005 р., коли подібні обговорення відбулися в Харкові та Сімферополі. Більшість пропозицій та зауважень, висловлених та надісланих учасниками круглих столів, була врахована членами Робочої групи. які внесли відповідні зміни в проект, що був представлений на підсумковому круглому столі в Києві 22 лютого 2005 р.

Остання версія проекту Концепції державної етнополітики України складається з таких розділів: 1. Загальні положення; 2. Зміст понять, які вживаються у Концепції; 3. Стан етнонаціонального та етнополітичного розвитку України; 4. Принципи державної етнополітики; 5. Мета і завдання державної етнополітики; 6. Основні напрями державної етнополітики; 7. Механізми реалізації державної етнополітики.

Важливим досягненням цього документа можна вважати його другу частину, де наводяться терміни та їхнє тлумачення, що створює уніфіковану понятійну базу, яка має бути використана в подальшому процесі оновлення законодавства України. Наведені визначення стосуються таких понять, як: «державна етнополітика України»; «об’єкти державної етнополітики»; «етнічні спільноти»; «національна більшість»; «меншина в меншині»; «національна меншина»; «корінний народ»; «етнічна група»; «репатріанти»; «національно-культурна автономія»; «заходи посиленої підтримки».
Третій розділ містить аналіз сучасного стану українського суспільства з огляду на його етнічний склад, динаміку та тенденції, що виявляються впродовж останнього десятиліття, та окреслюють основні проблеми, що існують у сфері міжетнічних відносин, та ситуації окремих етнічних спільнот.

У розділі «Принципи державної етнополітики» чітко окреслено визнання поліетнічності та полікультурності українського суспільства як цінності, що потребує захисту і збереження, недопущення примусової асиміляції та акультурації етнічних спільнот; разом з тим, наголошено на дотриманні принципу вільної етнічної самоідентифікації особи. Важливим кроком уперед порівняно з досі існуючими уявленнями про домінування індивідуальних прав людини стало визнання за етнічними спільнотами колективних прав, які дозволяють їм виступати колективними об’єктами державної етнополітики і суб’єктами відносин з державою. Разом з тим, підкреслено паритетність між індивідуальними та колективними правами, а також між правами різних етнічних спільнот при одночасному визнанні державоутворюючої ролі титульного українського етносу. Новим підходом до розв’язання складних проблем етнополітики є визнання необхідності використання заходів посиленої підтримки як засобу забезпечення реальної рівності етнічних спільнот, що не може розглядатися як дискримінація решти етнічних спільнот. Такий підхід відповідає сучасним уявленням про гармонізацію міжетнічних стосунків; він широко використовується в оновлених законодавствах країн центральної та східної Європи, які нещодавно стали членами Європейського Союзу або набули статусу кандидатів на вступ до ЄС.

Головною метою державної етнополітики названо удосконалення наявної системи етнополітичних відносин з метою уможливлення повної реалізації ґарантованих Конституцією України прав і свобод громадян, що належать до певних етнічних спільнот, оптимальне врахування інтересів усіх етнічних спільнот та груп. Окреслено також низку конкретних завдань, за допомогою яких буде здійснюватися досягнення поставленої мети.

Основні напрями державної політики деталізовано й структуровано в таких сферах: збереження загальнонаціональної єдності; політико-правовій; гуманітарній (мовно-культурній); зовнішніх відносин; у сфері міґрації.
Нарешті, механізми реалізації державної політики включають розділи стосовно нормативно-правового забезпечення, наукового та фінансового забезпечення, а також низку конкретних організаційних заходів.

У прикінцевих положеннях зазначено, що концепція державної етнополітики є документом, обов’язковим для врахування при підготовці та затвердженні законів, підзаконних актів, урядових та регіональних програм з питань, дотичних до етнополітичної сфери. Разом з тим, положення цієї концепції можуть зазнавати змін із врахуванням динаміки демографічних та міграційних процесів, змін у суспільному розвитку та рівня реалізації прав і свобод етнічних спільнот.

Наталя БЕЛІЦЕР, Інститут демократії імені Пилипа Орлика