ПРО РАДУ З ПИТАНЬ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
(Указ Президента України № 428/2006 від 22 травня 2006 року)

З метою всебічного сприяння збереженню громадянської злагоди в суспільстві, гармонізації міжнаціональних відносин, розвитку етнічної, культурної, мовної та духовної самобутності національних меншин України та відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:


1. Утворити Раду з питань етнонаціональної політики (далі – Рада) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.


2. Призначити Удовенка Геннадія Йосиповича – народного депутата України – головою Ради (за згодою).
Голові Ради подати у місячний строк проект Положення про Раду з питань етнонаціональної політики.
3. Затвердити персональний склад Ради (додається).


4. Ліквідувати Раду представників громадських організацій національних меншин України.


У зв’язку з цим визнати такими, що втратили чинність:


Указ Президента України від 19 квітня 2000 року № 600 «Про Раду представників громадських організацій національних меншин України»;


Указ Президента України від 22 липня 2000 року № 908 «Питання Ради представників громадських організацій національних меншин України»;


Указ Президента України від 21 лютого 2002 року № 168 «Про внесення змін до Указів Президента України від 19 квітня 2000 року № 600 та від 22 липня 2000 року № 908»;


Указ Президента України від 29 вересня 2003 року № 1121 «Про внесення змін до Указу Президента України від 19 квітня 2000 року № 600»;


Указ Президента України від 9 лютого 2004 року № 172 «Про внесення змін до деяких указів Президента України».


Президент України Віктор Ющенко


Склад Ради з питань етнонаціональної політики:


Удовенко Геннадій Йосипович – народний депутат України, голова Ради (за згодою)
Рудик Сергій Ярославович – Голова Державного комітету України у справах національностей та міґрації, заступник голови Ради
Аванесян Ашот Дадікоєвич – президент «Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Спілка вірмен України» (за згодою)
Арабаджі Олександр Якович – голова Київського караїмського національно-культурного товариства «Догунма» (за згодою)
Боряк Олександр Петрович – завідувач сектору Головної служби гуманітарної політики Секретаріату Президента України
Бутейко Антон Денисович – перший заступник Міністра закордонних справ України
Горбунова Лідія Миколаївна – заступник Міністра юстиції України
Григоріченко Петро Дмитрович – президент Всеукраїнської спілки громадських організацій «Конгрес ромен України» (за згодою)
Єрмолова Валентина Іванівна – голова Всеукраїнського товариства російської культури «Русь» (за згодою)
Зісельс Йосип Самійлович – віце-президент Конгресу національних громад України, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України (за згодою)
Кіссе Антон Іванович – президент Асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України (за згодою)
Ковач Микола Миколайович – голова Товариства угорської культури Закарпаття (за згодою)
Корнієнко Владислав Вікторович – перший заступник Міністра культури і туризму України
Костецький Станіслав Янович – голова Спілки поляків України (за згодою)
Котигоренко Віктор Олексійович – провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Кресіна Ірина Олексіївна – завідувач відділу правових проблем політології Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України
Левітас Іллія Михайлович – голова Єврейської ради України (за згодою)
Літневська Маре – голова Естонського земляцтва в Україні (за згодою)
Лубківський Маркіян Романович – Радник Президента України – Керівник Головної служби гуманітарної політики Секретаріату Президента України
Майборода Олександр Микитович – завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Мозер Георгій Едуардович – голова Ради німців України (за згодою)
Мухіна Людмила Федорівна – голова Чеської національної ради України (за згодою)
Огнев’юк Віктор Олександрович – заступник Міністра освіти і науки України
Опаїць Аркадій Сильвестрович – голова Чернівецького обласного товариства румунської культури імені Міхая Емінеску (за згодою)
Проценко-Пічаджі Олександра Іванівна – голова Федерації грецьких товариств України (за згодою)
Пурім Юрій Мойсейович – голова Кримського республіканського культурно-просвітницького товариства «Кримчахлар» (за згодою)
Чубаров Рефат Абдурахманович – народний депутат України (за згодою)
Яблонський Василь Миколайович – доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».


Глава Секретаріату
Президента України О. Рибачук

ПЕРШЕ ЗАСІДАННЯ РАДИ З ПИТАНЬ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

2 червня у Секретаріаті Президента України під головуванням Геннадія Удовенка відбулося перше засідання Ради з питань етнонаціональної політики.


Голова Держкомнацміґрації С. Рудик у своєму виступі зауважив, що головною метою державної етнополітики є забезпечення рівноправних відносин та тісної взаємодії представників різних етносів, які проживають в Україні, підтриманні атмосфери толерантності, довіри й поваги у взаєминах між ними, сприяння міжнаціональній злагоді в умовах етнічної розмаїтості.


Актуальності набуває є питання вдосконалення механізмів реалізації Хартії реґіональних мов і мов меншин, а також удосконалення змісту, форм і методів підвищення ефективності взаємодії заінтересованих органів виконавчої влади з громадськими організаціями етнічних спільнот.


Доцільним є й ініціювання створення експертної Ради з питань ксенофобії, расової дискримінації і нетерпимості.
Під час засідання було обговорено проект положення про Раду з питань етнонаціональної політики та перспективні напрями її роботи.


Учасники засідання висловили думки з приводу актуальних проблем, що стосуються сфери етнополітики, зокрема, мовної проблеми, а також констатували, що Рада має займати активну позицію з актуальних питань внутрішнього життя України в контексті зміцнення міжетнічного миру.

VOX POPULI

«Форум націй», зважаючи на важливість указу Президента України про створення дорадчо-консультативної ради з питань етнополітики, звернулась до науковців, експертів, керівників національних громад з проханням відповісти на наступні запитання:
1. Як ви оцінюєте указ Президента України про створення ради з питань етнополітики замість ради представників громадських організацій національних меншин України?
2. На вирішенні яких проблем насамперед має зосередитися новий консультативно-дорадчий орган?
3. Чи вважає ви, що персональний склад ради спроможний запропонувати Президентові і уряду адекватні вимогам часу напрями діяльності, що відповідають завданням, які стоять перед Українською державою в галузі етнополітики?

Йосиф ЗІСЕЛЬС, голова Вааду України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України

1. Конгрес національних громад України одразу після президентських виборів почав лобіювати відновлення роботи Ради представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України. Впродовж останніх двох років минулого президентства ця рада не працювала. В процесі обговорення з Держкомнацміґрації ідеї відновлення роботи Ради виникла нова назва – Рада з питань етнополітики, яка, на наш погляд, краще відображає мету та завдання Ради.

Численні листи та переговори з керівниками Секретаріату Президента і Держкомнацміґрації впродовж майже півтора року не зрушили з місця цю проблему і тільки після того як виникли реальні проблеми сепаратизму та мовної політики, у Секретаріаті швиденько підготували та видали відомий указ. З національними громадами перед цим не було проведено жодних консультацій ні щодо концепції діяльності нової Ради, ні з персонального складу. Тому не дивно, що і в тому, і в іншому є певні непорозуміння. Мені здається, що указ вийшов запізно, але враховуючи непросту, м’яко кажучи, ситуацію в Україні, нічого з цим не поробиш, треба спробувати попрацювати.


2. Зрозуміло, що Секретаріат Президента насамперед зацікавлений у вирішенні мовної проблеми, і я сподіваюсь, що відбудеться обговорення цієї проблеми на найближчому засіданні Ради.


Учасників першого і поки єдиного організаційного засідання ради цікавлять різні питання, але враховуючи консультативно-дорадчий статус Ради, доречно розглядати ті питання та проблеми, які турбують Президента.
З актуальних питань, крім згаданих вище проблем мови та сепаратизму, нас турбують законодавчі, а саме відсутність потрібних законів, як наприклад:


– Закон про державну етнополітику;
– Закон про національно-культурну автономію;
– Закон про реабілітацію депортованих народів;
– Закон про реституцію общинної власності.


Крім прийняття нових законів у контексті вирішення проблем ксенофобії потрібно вдосконалити чинне законодавство, яке передбачає адміністративну та карну відповідальність за розпалення міжнаціональної ворожнечі, але не має реальних механізмів застосування цих положень закону, створити експертну раду з питань ксенофобії, до якої могли б звертатися судові органи.


3. Склад Ради не узгоджувався з національними громадами, але проблема не тільки в цьому. В складі ради, крім представників національних меншин, є державні службовці та вчені. Ці обставини ставлять певні питання щодо правил, за якими повинна працювати Рада, адже всі три вказані категорії фахівців на своїх місцях працюють за різними правилами. На першому засіданні Голова Ради Геннадій Удовенко запропонував всі питанні вирішувати консенсусом, в проекті Положення запропоновано вирішувати питання голосуванням. Я впевнений, що ці дві моделі не спрацюють ефективно, перша не дозволить вирішити жодного питання, друга – буде відкидати додаткові варіанти пропозицій, які на ділі можуть виявитись ефективнішими, ніж прийняті більшістю.


Я запропонував розробляти для Президента основні дві, три ідеї з будь-якої проблеми і передавати йому (підкреслюю – йому, а не Секретаріату) на вибір. Ця модель, на мій погляд, краще відповідатиме статусу Ради.
Щодо оптимізації складу Ради, то це досить суб’єктивна проблема, але враховуючи можливість залучати до роботи Ради додаткових експертів, цю проблему можна вирішити.


І останнє, на чому хочеться наголосити: треба дати можливість всім трьом групам фахівців, представленим в Раді, активно і творчо працювати у звичному для них режимі, не намагаючись керувати зверху, оскільки йдеться про дуже делікатні проблеми, де адміністрування може призвести лише до загострення. Особливо це стосується проблеми сепаратизму. Мені здається, що в керівництві держави взагалі, і в Секретаріаті зокрема, ще відсутній глибокий аналіз та адекватна оцінка цієї проблеми, враховуючи серйозні ідентифікаційні засади мешканців різних реґіонів, а є спрощений заполітизований підхід. Це стосується і мовної проблеми.

Сергій ЄРМОШКІН, голова правління Одеського обласного Ромського конгресу, заступник начальника управління євроінтеґрації Одеської міської ради

1. Цей указ Президента «слабший» за, наприклад, Постанову КМУ «Про утворення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої координаційної ради з питань етнополітики» (№745 від 22.04.1999). Бо ця Рада знов є «консультативно-дорадчим», тобто «дорадчо-дорадчим» органом, по-друге, порівняння преамбул указу та постанови свідчить не на користь указу. Можна думати, що нарешті термін «етнополітика» замінить неоковирну «етнонаціональну політику» – це позитив, як на мене. Утім, поцінувати указ є сенс тільки, коли матимемо Положення про раду (функції, завдання, повноваження, сила рішень тощо), а його щось нема та немає, хоча термін вже збіг... Оце й оцінка, власне.

2. А Бог його знає! А що голова Ради запише до положення, то й буде «предметом діяльності». Немає ж Концепції етнополітики, то що тая Рада буде радити та «консультувати» (й кому, до речі? Президентові, бо вона ж при ньому, але у нас тепер парламентсько-президентська країна...). Біда у тому, що знов в указі йдеться про якусь «гармонізацію міжетнічних відносин», про розвиток «етнічної самобутності», а що це таке? про «розвиток... мовної самобутності» (а ми чи не 5 років боролися за виправлення бодай назви Європейської хартії реґіональних мов), але НЕ про ДЕРЖАВНУ ЕТНОПОЛІТИКУ, в якій ми є СУБ’ЄКТАМИ, а не ОБ’ЄКТАМИ.


3. Окремі особи – так. Цікаво, чому не запитали нас: а чи рекомендуватимемо тих чи інших колег до складу ради? Я, наприклад, категорично за Рефата-ага, колег Майбороду, Мухіну, Кіссе, Лубківського, але категорично заперечую професіоналізм і відданість ромській справі пана Григориченка; я не розумію, чому в цім складі немає, наприклад, Йона Попеску, Анатолія Фєтєску, Олександра Фельдмана, Михайла Товта, Аладара Адама та багатьох інших, котрі спроможні реально формувати державну етнополітику.

Олександр МАЙБОРОДА, професор, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітики Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

1. Заміну Ради представників національних меншин на Раду з питань етнополітики при Президентові України важко оцінити однозначно. Потреба у раді з питань етнополітики назріла давно. Але при цьому не обов’язково було розпускати іншу раду. Вони могли б мирно співіснувати, але за умови, що рада з питань етнополітики складалася б з вузького кола незалежних і незацікавлених експертів. В такому разі питання обговорювалися б оперативніше і професійніше, а відтак робота ради була б ефективнішою.

2. Найневідкладнішими питаннями державної етнонаціональної політики залишаються як і раніше підтримка процесу мовно-культурного відродження етнічних спільнот України, і в першу чергу найбільшої з них – титульної нації, вирішення комплексу проблем з кримськими татарами, досягнення мовного консенсусу. Серед нових проблем – триваюча імміґрація, у т.ч. нелеґальна, на територію нашої країни з афро-азійського реґіону. Необхідно визначитися, чи бажають нові імміґранти адаптуватися в українське суспільство, чи їхня мета – використання території України як плацдарму для просування в західному напрямі. В залежності від цього і має вибудовуватися державна політика щодо цієї категорії нових мешканців країни.


3. Склад ради доволі великий, що утруднюватиме формування спільної позиції з основних питань її роботи. Серед її учасників – представники різних сфер діяльності і відповідальності – представники меншин, науковці, державні службовці. Кожний керується власними уявленнями та інтересами. За формальною логікою це має сприяти формуванню консенсусної позиції, яка відбивала б позиції різних сегментів суспільства. Та практика не дає підстав для подібного оптимізму. Великі різнобарвні групи частіше за все бувають малопрацездатні. Прошу розглядати це не як похмурий песимізм, а як обережний оптимізм. Адже рада має можливості впливати на формування державної етнонаціональної політики і все залежить від того, як вона цими можливостями скористується.

Олександра Проценко-Пічаджи, голова Федерації грецьких товариств України, Микола Коссе, відповідальний секретар Федерації

1. Указ Президента України від 22 травня 2006 року № 428/2006 «Про Раду з питань етнонаціональної політики» Федерація грецьких товариств України розцінює як прогресивний крок до формування громадянського суспільства та наближення до проблем національних меншин.

Порівняно із бездіяльністю Ради представників громадських організацій нацменшин створення нової структури можна розглядати як позитивний факт. Із назви простежуються дещо різні підходи до проблем нацменшин і принципу формування складу Ради, але головне полягає в тому, щоб Рада працювала реально, на демократичних засадах. З часом персональний склад Ради має поповнитися іншими лідерами всеукраїнських громадських об’єднань нацменшин, а його керівний склад в залежності від ефективності роботи – пройти ротацію.


На наш погляд, Міністерство юстиції разом із Держкомнацміґрації України повинні перевірити реальність існування і роботи об’єднань нацменшин. Давно визріла необхідність їх оптимізації на підставі нового Закону «Про об’єднання громадян».


2. ФГТУ підтримує наявний проект Положення про Раду із такими доповненнями:
п.5 – бере участь у формуванні та прозорому розподілі бюджету на потреби національно-культурного розвитку діючих Всеукраїнських громадських об’єднань нацменшин;
– вносить пропозиції щодо попередження залучення громадських організацій національних меншин у передвиборчу політичну боротьбу;
п.11 – на черговому засіданні голова Ради інформує Раду про хід реалізації прийнятих рішень та пропозицій;
п.13 – секретар Ради здійснює контроль за виконанням прийнятих рішень, рекомендацій, пропозицій та інформує голову Ради.


3. Персональний склад Ради спроможний вирішувати завдання згідно з Положенням про Раду. Головне, щоб Рада не стала черговим декларативним громадським органом, а була включена до системи роботи Президента України, Секретаріату та Держкомнацміґрації України. Це залежить від керівництва Ради та лідерів громадських об’єднань нацменшин. Лідери усіх активних об’єднань нацменшин мають бути у складі Ради.

Віталій Нахманович, відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр»

1. Для того, щоб оцінити указ Президента, треба поставити інше питання: навіщо така рада взагалі потрібна?


Якщо йдеться, як раніше, про Раду представників громадських організацій, то єдине, на що вона навіть теоретично спроможна (не беручи до уваги підписання заяв на замовлення Адміністрації Президента), це доносити до вищої влади потреби національних меншин. Але зазначені організації реально жодною мірою не є леґітимними представниками тих меншин.

 

Тому насправді вони завжди ведуть про свої власні потреби, як організацій, і у першу чергу, як відомо, про оренду приміщення та відшкодування інших поточних витрат, а у другу, про повне державне фінансування їхньої діяльності. Не вдаючись до дискусії, чи варто надавати таке фінансування взагалі і у якому обсязі, зазначу лише, що вирішення питань такого кшталту не потребує виходу на рівень Президента і може вестись відповідним департаментом центрального або місцевого уповноваженого органу влади.

Інша справа Рада з питань етнополітики. Її завдання вже ніяк не можна обмежувати проблемами організацій національних меншин. У полі її зору має бути весь комплекс етнонаціональних, а також, бажано, конфесійних проблем, які виникають у державі. Однак, тут постає інша проблема. За новою редакцією Конституції, зазначені питання віднесено до компетенції уряду, і Президент не має можливості прямо втручатися в їх вирішення.

Можна зауважити, що такі питання можуть викликати загрозу національній безпеці, що є проблемою Президента. Але виникнення таких загроз є прямим наслідком саме нехтування національною (у широкому і комплексному розумінні) проблематикою у поточній роботі відповідальних відомств. Все це приводить до висновку, що таку Раду доцільніше було б зробити при Голові уряду з включенням до неї представників Секретаріату Президента і Ради національної безпеки.


2. Зі сказаного вище випливає, що Рада мала б зосередитись на розробці концепції етнонаціональної політики, моніторинґу і експертній оцінці стану справ у етнонаціональній сфері, розробці комплексних міжвідомчих програм і експертизі окремих законопроектів у цій галузі.


3. Головною проблемою є навіть не склад Ради, а принципи її формування. Як і раніше, призначення у Раду відбуваються у невідомих кабінетах Секретаріату Президента.
Доцільно було б, по-перше, скласти Раду виключно з експертів у галузі етнонаціональної проблематики.


По-друге, персональний склад мав би визначатися наступним чином: одну третину мали б скласти представники державних установ, уповноважені рішеннями колегій; другу – представники профільних наукових закладів, уповноважені рішеннями наукових рад; третю – експерти (фахівці) загальноукраїнських національних (включно з українськими) і міжнаціональних громадських організацій, рекомендовані рішеннями їх керівних колеґіальних органів.


По-третє, роботу Ради мало б бути організовано за прикладом Державної Ради колишньої Російської імперії XIX ст. Після дослідження і обговорення питання до журналу Державної Ради заносилися думки більшості, меншості, а також особисті думки окремих членів. Журнал надавався імператору, який міг затвердити думку як більшості, так і меншості. У нашому випадку йдеться про те, щоб надати можливість, у першу чергу, прем’єр-міністру вибрати з різних (а у тому, що вони будуть різні, переконує хід обговорення концепції державної етнонаціональної політики) пропозицій ті, що відповідають його баченню та його політичній програмі, і надалі працювати саме з ними.


І останнє, виконання обов’язків членами Ради (не державними службовцями) мало б бути переведене на платну основу. Це дозволить покладати на членів Ради конкретні завдання і вимагати реальної роботи, а не висловлювання абстрактних поглядів.

 

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2006 // Дізайн та підтримка- О. З.