СУСПІЛЬНА ФУНКЦІЯ ЕТНОПОЛІТОЛОГІЇ

Олександр МАЙБОРОДА, доктор історичних наук, професор,
завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України

Політичним наукам притаманна орієнтованість на виконання практичної суспільної функції. Не є винятком і етнополітологія. Крім суто академічної функції – спостереження і пояснення процесів, що відбуваються у сфері міжетнічних відносин, етнополітологія виконує також прогностичну і рекомендаційну функції. Власне, дві останні становлять суспільну функцію етнополітичних досліджень. На проблемах, з якими зустрічаються фахівці-етнополітологи при формуванні прогнозів та виробленні практичних рекомендацій, хотілося б зосередити увагу читачів.

Політичні науки, у т.ч. етнополітологія, належать до синтезуючих дисциплін. Етнополітологія може успішно виконувати свою прогностичну і рекомендаційну функції, спираючись насамперед на наукові знання у сфері права, соціології, соціальної психології, соціальної філософії, теорії державного управління. Важливість цієї умови підтверджується станом наукової і суспільної полеміки, яка зараз точиться навколо ключових питань, що виникли в етнополітичній сфері нашого суспільства.


Найбільш обговорюваним питанням щодо якого від етнополітології очікується виконання прогностичної функції, є питання тенденції етносоціального розвитку країни. Йдеться про перспективи формування з поліетнічного населення України єдиної нації, об’єднаної спільним громадянством. Варто нагадати, що громадянство є важливим, але не всесильним чинником націєтворення. Не стали єдиною нацією, маючи спільне громадянство, ані населення Радянського Союзу, ані населення Європейського Союзу. Враховуючи цей досвід, для етнополітологів було б поспішним і необережним давати ґарантований прогноз неминучого утворення в майбутньому так званої української політичної нації. Вона може відбутися тільки тоді, коли утвориться критично переважаюча частка населення, єдина своєю історичною пам’яттю, національними інтересами, проектом майбутнього розвитку.


Поки що соціальна, політико-ідеологічна, мовно-культурна фраґментованість українського суспільства відзначається таким масштабом і глибиною, що говорити про ознаки виникнення спільної національної свідомості – основної риси національної єдності, надто рано. В даному питанні етнополітологія може виконувати лише функцію спостереження і пояснення етносоціальних процесів і пропонувати дуже обережні рекомендації щодо стимулювання надетнічної суспільної психології, пам’ятаючи, що штучне прискорення цього процесу може викликати протестне відторгнення такої сили, яка зможе назавжди позбавити історичної перспективи проект націєбудівництва в Україні.


Інше проблемне питання, пов’язане з прогностичною і рекомендаційною функціями етнополітології, – позиція щодо соціальної ролі міжетнічних конфліктів. Українська етнополітологія і такий її напрям як етноконфліктологія поставали шляхом засвоєння положень західної науки. Відповідно, полемічні сюжети останньої перенеслися і у вітчизняний науковий простір. Зокрема, дві протилежні позиції захід-ного суспільствознавства щодо ролі соціальних, і відтак і міжетнічних, конфліктів знайшли відповідних адептів в Україні. Одна точка зору полягає у тому, що соціальні, а відповідно й етнічні конфлікти, є відхиленням від нормального еволюційного розвитку суспільства. Ще одна – що конфлікти виконують позитивну роль у суспільстві. І, нарешті, що конфлікти не повинні оцінюватися ані позитивно, ані неґативно, і що вони є просто даністю, яку треба сприймати такою, якою вона є.


Якщо виходити з першої позиції, то етнополітологія мусить досліджувати розвиток міжетнічних суперечностей, передбачати вірогідність їхнього переростання у міжетнічні конфлікти і пропонувати рекомендації щодо запобігання останніх. За логікою позитивної оцінки конфліктів не слід рекомендувати владі перешкоджати їхній появі і, відповідно, слід позитивно оцінювати дії ініціаторів. Нарешті, якщо до етнічних конфліктів ставитися нейтрально, сприймаючи їх як даність, то з боку етнополітології логічною буде порада проводити так звану політику пасе-лазе, тобто спостереження за природним розвитком подій та мінімального втручання в них.


Єдине, у чому погоджуються адепти усіх трьох концепцій, це у засудженні насильства в міжетнічних конфліктах. Однак відомо, що переходи конфлікту від декларативної стадії до демонстративної, а далі до активної, під час якої трапляються спроби досягти своїх цілей силовим методом, як правило є малопомітними, швидкоплинними. Тому особлива вимога до етноконфліктології полягає у розробці методик критеріального визначення кожної із стадій, щоб органи державного управління мали чітке уявлення, коли виникає вірогідність силового протистояння конфліктантів. Розробка таких методик потребує об’єднання зусиль спеціалістів в галузі етнополітології, конфліктології, соціальної психології.


Якщо органи влади і управління пристануть на позицію неґативної оцінки міжетнічних конфліктів, а відтак на позицію необхідності запобігання їм, то етноплітологія мусить виконувати прогнозну функцію, вказуючи на найбільш больові точки у стосунках між етногрупами. Найчастіше такі точки виникають у соціальній сфері, з приводу доступу до найпрестижніших і найоплачуваніших професій. Вилучення з особистих документів громадян графи національність, що само по собі стало демократичним кроком, суттєво ускладнило моніторинґ соціальної динаміки. Звідси постає потреба у спеціальних етносоціологічних обстеженнях, які дали б дані не тільки про соціальну структуру етногруп, а й про їхнє соціальне самопочуття.


Ті загальноукраїнські соціологічні опитування, що проводяться, за масштабами вибірки не можуть дати такого знання, а без нього етнополітологія спроможна переважно на умоглядні висновки.
Рекомендаційна функція етнополітології найповніше проявляє себе у правовій сфері. Адже саме право виконує роль регулятора соціальних відносин, у т.ч. відносин між етнічними групами та між ними й державою. Досвід участі вітчизняної етнополітології у розробці і вдосконаленні правових документів, якими регулюється етнополітична сфера, виявив ряд гострополемічних проблем, які потребують консенсусного узгодження.


Перша з них – уточнення функцій права. У наявній літературі, як правило, вказують на його регулюючу й охоронну функції. Між тим, розробка рекомендацій щодо розв’язання деяких етнополітичних проблем потребує відповіді на запитання – чи мусить право тільки закріплювати, леґітимізувати історично усталені ситуації, чи воно має застосовуватися також для виправлення історичних несправедливостей? І якщо праву притаманні обидві функції, то за якими критеріями має застосовуватися та або інша з них і у яких конкретно випадках?


Приміром, у сфері міжнародного права з 1975 року домінує принцип непорушності кордонів незалежно від того, чи є вони справедливими чи несправедливими. Оскільки історично справедливих кордонів не існує, то тим самим право було застосовано для леґітимізації несправедливості. Між тим сучасне тлумачення сутності права полягає в тому, що воно істотно впливає на характер суспільного розвитку, а зміст такого впливу залежить від ступеня уособлення в праві ідеї справедливості.


Поставлене питання стосується ряду етнополітичних проблем. Одна з них – мовна. З одного боку, пропонується закріпити досягнутий примусовими, несправедливими методами рівень русифікації українського суспільства наданням російській мові статусу другої державної. З протилежного боку – наполягається виправити цю історичну несправедливість закріпленням статусу єдиної державної мови за українською. За такої несумісності думок, породженої різним підходом до функції права, етнополітологія виявляється неспроможною у виробленні єдиної позиції.


Виконання етнополітологією своїх найголовніших суспільних функцій – прогностичної і рекомендаційної може бути успішним тільки за умови зміцнення синтетичного характеру політичної науки, об’єднання зусиль спеціалістів різного профілю під керівництвом координаційних рад, посилення ролі яких стає, на наш погляд, одним з імперативів в організації наукових досліджень.

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2006 // Дізайн та підтримка- О. З.