УКРАЇНА ПОЛІЕТНІЧНА: ТОЛЕРАНТНА? КСЕНОФОБНА?

Останнім часом почастішали публікації, у яких стверджується про зростання ксенофобських настроїв серед населення України. Подібні твердження ґрунтуються на результатах всеукраїнських соціологічних опитувань. Якщо взяти до уваги, що понад 95% населення країни припадає на українців, росіян, білорусів, а масштаби соціологічної вибірки не дають можливості виокремити дані про настрої інших етнічних спільнот, то ксенофобія має бути приписаною насамперед східнослов'янському населенню України.

Соціологічні дані, на яких ґрунтується думка про поширення у нас ксенофобії, являють собою виміри соціальної дистанції стосовно представників тих чи інших народів. Виміри здійснюються за так званою шкалою Богардуса. Респонденту ставиться запитання - чи згоден він мати представників певної національності як членів родини, близьких друзів, сусідів, колег по роботі, мешканців України, гостей України, чи взагалі не пускав би їх в Україну? У такий спосіб з'ясовується, на якій дистанції від себе більшість населення хотіла б тримати цих людей. Та, на наше переконання, соціальну дистанцію не коректно ототожнювати із ксенофобією.

Неґативні відповіді на запитання по шкалі Богардуса переважно спричинені не ненавистю до представників іншої культурної та конфесійної традиції, а неготовністю ці традиції сприймати в силу їхньої незвичності для нас. Єдине запитання, неґативна відповідь на яке може використовуватися як арґумент щодо зростання ксенофобії в Україні, стосується готовності впускати людей іншої національності на територію держави. Але настрої українців у цій справі, на нашу думку, зумовлено переважно або браком інформації, або її відсутністю взагалі, або інерцією історичної упередженості.

Вони можуть формуватися також під впливом повідомлень про конфлікти у країнах походження імміґрантів, яких можуть сприймати як потенційних інфікаторів конфліктів у наше середовище. Інша причина – бідність більшості населення, яке бачить у прибульцях людей із корисливими намірами. Якби українцям була притаманна ксенофобія, то вони не бажали б бачити чужинців навіть гостями. Але відповіді на це запитання переважно позитивні.

Протистояння ксенофобії для нації, що формується, важливе не тільки з точки зору порозуміння між її етнічними сеґментами. Воно має стати протиотрутою від духовної й інтелектуальної деґрадації суспільства. Адже пошук ворогів в образі «шкідливих» народів і каналізація проти них масових настроїв хоч і є ефективним засобом для влади відволікти увагу суспільства від своїх провалів, але водночас є і виправданням для нього його власних помилок.

Внаслідок цього суспільство перестає шукати причини невдач у собі, компенсує ксенофобією комплекс власної неповноцінності, а відтак відмовляється від самовдосконалення. Таке суспільство приречене. Натомість його відкритість для всього гуманного і передового, що є в інших культурах, дає йому шанс вийти із замкненого кола соціальних та економічних проблем.

Повний текст статті Олександра Майбороди див.: http://www.uwtoday.com.ua/article.asp?Lid=1&NID=1528&CG=0&SCG=null