СИНДРОМ «ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ»

Владислав ВЕРСТЮК, доктор історичних наук,
завідувач відділу Інституту історії України НАНУ

Відійшло в минуле святкування 60-ї річниці завершення Другої світової війни. Одразу визнаю, що цього разу воно не було традиційно пишно театралізованим, набравши, принаймні у Києві, гуманістичного звучання, але бажаючих поговорити про «велику перемогу» навіть через шістдесят років після завершення війни не перевелося. Знаково, що тон тут задавала Росія. Доповідь її Президента базувалася на тезах про унікальність внеску СРСР у перемогу над фашизмом, визволення Європи, що, власне, і зробило перемогу великою.
Якщо говорити про визволення Європи, то треба було б спитати європейські народи, чи відчули вони свободу, коли на декілька десятиріч з тенет одного жахливого режиму потрапили в жорстокі обійми іншого. Особливо у мене не вистачить духу називати Сталіна визволителем Європи, навіть якщо комусь він і сьогодні здається видатним полководцем і політиком. Вбивство однієї людини – злочин, вбивство мільйонів – велика політика. Не мистецтво розтягнути сили ворога по території гігантської країни і завалити його трупами власних солдат. А тільки це і відзначало «полководця» Сталіна. Більшовики ніколи не маніжилися з власним народом, він для них ніколи не був самоцінністю, лише – матеріалом для побудови «світлого майбутнього». 1892 р. молодий марксист Володимир Ульянов, пізніше відомий як Ленін, дуже тішився страшному голоду в Росії, який, на його думку, сприятиме розоренню селянства і змусить його перебратися до міста, поповнюючи лави пролетаріату – творця майбутнього безкласового суспільства. Не випадково потім більшовики тричі (в 1921, 1932, 1947 рр.) використовували голод для соціальних модифікацій суспільства.
Безумовно, Друга світова війна стала ще страшнішим інструментом маніпуляції людьми. Вона стала безпрецедентною в історії за кількістю людських жертв, і левова частка їх прийшлася на радянських людей. Не коментую звірства і злочини нацистів на окупованих територіях. Вони вороги, але співвідношення втрат у Радянській (Червоній) і німецькій арміях – десять проти одного – теж змушує замислитися. Колишнє комуністичне керів-ництво Радянського Союзу так і не наважилося назвати точної цифри людських втрат. Спочатку робився наголос на звірства нацистів проти мирного населення. За підрахунками істориків і демографів, нацисти знищили близько 10 млн. радянських громадян, 6 млн. цивільного населення та 4 млн. військовополонених. Але ж Радянський Союз втратив понад 30 млн. чоловік. Відмінусуйте і порахуйте, які ж втрати поніс радянський солдат. Про гігантські цифри втрат чоловічого населення, що підлягало мобілізації в армію, свідчить сумне співвідношення між жінками і чоловіками в СРСР станом на 1950 р. На 100 жінок віком від 22 до 45 років припадало лише близько 55 чоловіків. Гуляє в літературі і така цифра: 67% колгоспних працівників на кінець 40-х рр. XX ст. становили жінки. Це на їхні плечі випала доля перти колгоспного плуга за себе і мільйони тих хлопців, життям яких командування Червоної армії здобувало перемоги під час війни. Наказав товариш Сталін звільнити Київ до чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції і звільнили, форсувавши Дніпро по греблях із трупів власних солдат.
1 січня 1940 р. населення України становило майже 41 млн. чоловік. На 1 січня 1945 р. ця цифра скоротилася до 27,4 млн. Вийти на довоєнний рівень чисельності населення Україна змогла лише 1960 р.
Сьогодні часто ностальгічно мусуються розмови про те, що Сталін кожного повоєнного року знижував ціни на продукти, але при цьому ніхто не говорить, що міське населення, для якого, власне, ці знижки робилися, зменшилося за роки війни майже вдвічі. По Україні від'ємне сальдо міського населення 1945 р. становило 7,7 млн. чоловік, а в процентному вимірі зменшення сягнуло 45%. За такої кон'юнктури, вимітаючи з села під мітлу продовольство і особливо не дбаючи про оплату праці колгоспників, можна було демонструвати зменшення цін.
Ціна, яку заплатив радянський народ за виграну війну, є абсолютно невиправданою. Франція капітулювала перед Німеччиною, але нікому з французького керівництва не прийшла в голову ідея підірвати центр Парижа, а центр Києва підірвали, були готові висадити в повітря і Ленінград, аби лишень не дісталися ворогові.
Жертви поніс народ – перемога дісталася режиму. Завдяки війні він політично зміцнів і зміг протриматися ще майже півсторіччя. Сьогодні його немає, мало хто вірить у те, що комунізм – це щасливе майбутнє людства, більшість зійшлася на тому, що це була вкрай невдала суспільно-політична й економічна практика. Практика, яка коштувала людству близько 100 млн. жертв. Вже ніхто не говорить про нову сторінку в історії, відкриту «Великою Жовтневою соціалістичною революцією», від сумного комуністичного минулого залишається одна метафора – «велика перемога». Можливо вже прийшов час прощатися і з нею.
Війна – це зло, злочин політичних режимів проти народів. В ній не може бути переможців, навіть якщо за перемогу заплатить життям одна людина. Війна зло, і зло мусить бути покараним, а жертви – оплакані. На мою думку, це єдина і головна причина влаштовувати чергові річниці «великої перемоги».

 

До головної сторінки
Контакт