ЗРАДЖЕНІ БАТЬКІВЩИНОЮ

Наталія Бацак, кандидат історичних наук,
науковий співробітник Інституту історії України НАНУ

Шістдесят років тому стихли останні постріли, вщухли тяжкі стогони найжахливішої в історії людства війни; відгриміли її переможні залпи. Мільйони скромних звитяжців, що дивом вижили, зранені і понівечені в тому пеклі, щасливі незбагненною перемогою, та – відтоді вже повік – несучи у собі біль випаленої душі, повернулися в мирне життя, до рідних домівок... а багато хто – до їхніх згарищ. Та далеко не всім, хто з честю пройшов крізь воєнне лихоліття, довелося справедливо нести по життю вінець слави. Серед них, неправдиво позбавлених права на гідність, були десятки тисяч наших співвітчизників – українців-націоналістів, татар, вірменів, німців, болгар, греків, поляків, італійців... Не порівнюючи нічиї долі, зазначимо, що кожна спільнота зазнала страшних випробувань, пов'язаних із проявами імперської політики радянського уряду. «Нерівна усім рівність», – зауважив великий український філософ (щоправда, про більш гармонійні стосунки людини зі світом – та дозволимо собі розуміти ці слова і так). На долю кримських народів, у тому числі греків, випало стати жертвою реалізації державного курсу на «злиття націй», а насправді – репресивно-терористичної політики сталінського керівництва, спрямованої на поступове знищення культур національних меншостей та їх самих.
Задовго до нападу нацистської Німеччини на СРСР і початку всенародної війни греки Криму, як радянські громадяни, так й іноземні піддані, у більшості своїй ненавиділи гітлерівців, що вже на той час захопили землю їх предків, Грецію, потопили в ріках крові мужній опір її народу. Агресію нацистів 22 червня 1941 р. греки сприйняли як ескалацію навали на свою батьківщину й стали на її захист. Відомі імена грецьких героїв: командира 505-го гвардійського полку Д.Ф. Асланова, льотчика-винищувача Д.І. Триандафілова, командира окремого стрілецького батальйону О.С. Канакі, легендарного розвідника 140-ї стрілецької Сибірської дивізії В.Д. Фісатіді. Багато їх, славних солдатів і офіцерів – безвісних звитяжців.
Пройшовши всю війну, кілька тижнів не дожив до перемоги один з шести братів – греків із Севастополя – командир штурмового загону майор Георгій Целіо, якому посмертно було присвоєне Звання Героя Радянського Союзу.
Тим часом в горах і лісах Криму вели героїчну, часто нерівну боротьбу з ворогом партизани, серед яких, лише за офіційними даними, було 122 греки. Однак ця цифра не є навіть приблизною, оскільки ще у передвоєнні роки, рятуючись від репресій, спрямованих проти представників національних меншостей, багато греків Донбасу і Криму змінювали не лише прізвища, а й національність. Відомо, що до лав кримських партизанських загонів і підпільних груп з 1941 по 1944 рік стала більшість грецького населення містечок і сіл Гірського та Степового Криму, а також узбережних міст Керчі, Феодосії, Алушти, Ялти, Севастополя, Євпаторії.
Серед легендарних оборонців Севастополя відзначилися партизани загону О.В. Кермеджиді; грецькі рибалки-севастопольці понад 8 місяців облоги міста під ворожим обстрілом доставляли його мужнім захисникам питну воду та добуту ними рибу, перевозили на своїх човнах розвідників.
У південноузбережних лісах Криму успішно діяло партизанське формування під командуванням М.А. Македонського, до складу якого входило багато греків-кримчан, у тому числі начальник розвідки цього партизан-ського об'єднання Ф.А. Якустиді та командир четвертої бригади Х.К. Чуссі. Разом з кримськими греками в рядах партизанських загонів боролися з ворогом на смерть їхні одноплемінники-іноземці.
За активну допомогу партизанам було закатовано й страчено сотні мирних жителів, у тому числі грецьких дітей, жінок, літніх людей. Серед них – мешканці грецьких сіл Лаки, Тавель, Пойляри та ін. Найжахливішою стала доля жителів села Лаки, відомого тісними зв'язками з партизанським опором: усіх їх було спалено живцем у власних домівках 23 березня 1942 р.
За воєнні роки кримські греки втратили майже третину своїх синів та доньок (понад 6,3 тис. з 20,6 тис. греків, що мешкали в Кримській області за переписом 1939 р.) – наслідки трагічні, однак тоді ще не фатальні для спільноти в цілому.
Несподівано більш небезпечне, майже непоправне для долі самобутнього етносу лихо спіткало греків одразу ж після визволення. Виснажений і знекровлений ворогом грецький народ разом з іншими малими народами-компатріотами піддався геноциду з боку власної держави, точніше, її уряду. Цього разу керівництво неприховано спрямувало репресії проти цілих народів – національних меншин, вдавшись до практики переселення, тобто викорінення їх з одвічної землі. Як формальний привід для цього були використані зазначені Л. Берія в доповідній записці Сталіну від 29 травня 1944 р. факти торгової та дрібнопромислової діяльності, яку провадила певна частина грецького населення Криму під час його нацистської окупації. В цьому ж документі було наведено і кількість греків, що на той час проживали на півострові, – 14 300 осіб. Усіх їх, разом із членами родин, та ще понад 12 тис. болгар і близько 10 тис. вірменів було оголошено «німецькими прислужниками». В ході негайного виконання ряду сталінських постанов щодо «народів-ворогів» (травень-червень 1944 р.) на початку літа у фантастично стислий термін їх було депортовано з території Криму. Виселенців, яким на збори мінімуму необхідних речей давали кілька годин, у супроводі автоматників доставляли на залізничні вокзали й, загнавши у товарні ешелони, вивезли у невідомому для них напрямку.
Через декілька днів, на початку липня 1944 р., коли операцію НКВС було завершено, Крим примусово залишило, разом з іншими виселенцями, 15 040 греків (у тому числі й іноземні піддані). Беріївський апарат не обминув і тих, хто служив у той час у лавах Червоної Армії. Так, згідно з офіційними даними, на початок весни 1949 р. серед «спецпоселенців»-греків нараховувалося 559 колишніх бійців Червоної Армії, у тому числі 8 офіцерів, 86 сержантів і 465 рядових, серед них і уславлений герой-розвідник В.Д. Фісатіді разом з родиною. Майже всі відзначені орденами і медалями, гвардійськими значками, багато хто – комуністи, вони раптово були позбавлені водночас військової честі, людської гідності й предківщини. Просто з фронту їх спочатку вивезли до сибірських таборів на лісозаготівлі, а пізніше, згідно з директивою «О соединении разрозненных семей крымских татар, болгар, греков и армян», доправили до їхніх родин, які на той час уже знаходилися на спецпоселенні.
У прагненні «знешкодити ворога» і нейтралізувати його можливий антирадянський вплив органи подбали про розпорошення етнічної спільноти малими групами (по кілька осіб) на величезній території Казахської, Киргизької та Узбецької РСР, Башкирської, Каракалпацької, Марійської, Татарської, Якутської АРСР, а також Свердловської, Пермської, Кемеровської, Тульської, Костромської, Куйбишевської, Кіровської, Іркутської, Тюменської, Томської областей та у Красноярському і Хабаровському краях РРФСР. Принижених, ошуканих, розчавлених раптовою жорстокістю «рідної» влади, їх розселяли у непристосовані для помешкання приміщення, покинуті комори і підвали, по 3-4 сім'ї в одну «кімнату». Лише через деякий час соціальні умови у спецпоселеннях були поліпшені.
Радянський уряд цілком свідомо прирік греків на поступове «розчинення» в іноетнічному середовищі, втрату національної культури та ідентичності. І хоч цим нелюдським програмам не судилося здійснитися, на довгі десятиліття грецьку спільноту було вилучено з контексту історії Криму й України. Назавжди в серцях цих людей оселився біль пережитого горя, незаслуженої образи, розтоптаної гідності та сплюндрованої віри.
Нині громадські об'єднання кримських греків основним завданням сьогодення вважають вирішення складних суспільно-політичних проблем, пов'язаних з їх поверненням та облаштуванням у Криму.
Стійкий і мужній народ, греки, як і раніше, вірять, що попри все виживуть, адже на цій землі, освяченій і їхньою пролитою кров'ю, вони ніколи ні перед ким не завинили.

 

До головної сторінки
Контакт