ЗРАДЖЕНІ
БАТЬКІВЩИНОЮ
Наталія
Бацак, кандидат історичних наук,
науковий співробітник Інституту історії України НАНУ
Шістдесят
років тому стихли останні постріли, вщухли тяжкі стогони найжахливішої
в історії людства війни; відгриміли її переможні залпи. Мільйони скромних
звитяжців, що дивом вижили, зранені і понівечені в тому пеклі, щасливі
незбагненною перемогою, та – відтоді вже повік – несучи у собі біль випаленої
душі, повернулися в мирне життя, до рідних домівок... а багато хто – до
їхніх згарищ. Та далеко не всім, хто з честю пройшов крізь воєнне лихоліття,
довелося справедливо нести по життю вінець слави. Серед них, неправдиво
позбавлених права на гідність, були десятки тисяч наших співвітчизників
– українців-націоналістів, татар, вірменів, німців, болгар, греків, поляків,
італійців... Не порівнюючи нічиї долі, зазначимо, що кожна спільнота зазнала
страшних випробувань, пов'язаних із проявами імперської політики радянського
уряду. «Нерівна усім рівність», – зауважив великий український філософ
(щоправда, про більш гармонійні стосунки людини зі світом – та дозволимо
собі розуміти ці слова і так). На долю кримських народів, у тому числі
греків, випало стати жертвою реалізації державного курсу на «злиття націй»,
а насправді – репресивно-терористичної політики сталінського керівництва,
спрямованої на поступове знищення культур національних меншостей та їх
самих.
Задовго до нападу нацистської Німеччини на СРСР і початку всенародної
війни греки Криму, як радянські громадяни, так й іноземні піддані, у більшості
своїй ненавиділи гітлерівців, що вже на той час захопили землю їх предків,
Грецію, потопили в ріках крові мужній опір її народу. Агресію нацистів
22 червня 1941 р. греки сприйняли як ескалацію навали на свою батьківщину
й стали на її захист. Відомі імена грецьких героїв: командира 505-го гвардійського
полку Д.Ф. Асланова, льотчика-винищувача Д.І. Триандафілова, командира
окремого стрілецького батальйону О.С. Канакі, легендарного розвідника
140-ї стрілецької Сибірської дивізії В.Д. Фісатіді. Багато їх, славних
солдатів і офіцерів – безвісних звитяжців.
Пройшовши всю війну, кілька тижнів не дожив до перемоги один з шести братів
– греків із Севастополя – командир штурмового загону майор Георгій Целіо,
якому посмертно було присвоєне Звання Героя Радянського Союзу.
Тим часом в горах і лісах Криму вели героїчну, часто нерівну боротьбу
з ворогом партизани, серед яких, лише за офіційними даними, було 122 греки.
Однак ця цифра не є навіть приблизною, оскільки ще у передвоєнні роки,
рятуючись від репресій, спрямованих проти представників національних меншостей,
багато греків Донбасу і Криму змінювали не лише прізвища, а й національність.
Відомо, що до лав кримських партизанських загонів і підпільних груп з
1941 по 1944 рік стала більшість грецького населення містечок і сіл Гірського
та Степового Криму, а також узбережних міст Керчі, Феодосії, Алушти, Ялти,
Севастополя, Євпаторії.
Серед легендарних оборонців Севастополя відзначилися партизани загону
О.В. Кермеджиді; грецькі рибалки-севастопольці понад 8 місяців облоги
міста під ворожим обстрілом доставляли його мужнім захисникам питну воду
та добуту ними рибу, перевозили на своїх човнах розвідників.
У південноузбережних лісах Криму успішно діяло партизанське формування
під командуванням М.А. Македонського, до складу якого входило багато греків-кримчан,
у тому числі начальник розвідки цього партизан-ського об'єднання Ф.А.
Якустиді та командир четвертої бригади Х.К. Чуссі. Разом з кримськими
греками в рядах партизанських загонів боролися з ворогом на смерть їхні
одноплемінники-іноземці.
За активну допомогу партизанам було закатовано й страчено сотні мирних
жителів, у тому числі грецьких дітей, жінок, літніх людей. Серед них –
мешканці грецьких сіл Лаки, Тавель, Пойляри та ін. Найжахливішою стала
доля жителів села Лаки, відомого тісними зв'язками з партизанським опором:
усіх їх було спалено живцем у власних домівках 23 березня 1942 р.
За воєнні роки кримські греки втратили майже третину своїх синів та доньок
(понад 6,3 тис. з 20,6 тис. греків, що мешкали в Кримській області за
переписом 1939 р.) – наслідки трагічні, однак тоді ще не фатальні для
спільноти в цілому.
Несподівано більш небезпечне, майже непоправне для долі самобутнього етносу
лихо спіткало греків одразу ж після визволення. Виснажений і знекровлений
ворогом грецький народ разом з іншими малими народами-компатріотами піддався
геноциду з боку власної держави, точніше, її уряду. Цього разу керівництво
неприховано спрямувало репресії проти цілих народів – національних меншин,
вдавшись до практики переселення, тобто викорінення їх з одвічної землі.
Як формальний привід для цього були використані зазначені Л. Берія в доповідній
записці Сталіну від 29 травня 1944 р. факти торгової та дрібнопромислової
діяльності, яку провадила певна частина грецького населення Криму під
час його нацистської окупації. В цьому ж документі було наведено і кількість
греків, що на той час проживали на півострові, – 14 300 осіб. Усіх їх,
разом із членами родин, та ще понад 12 тис. болгар і близько 10 тис. вірменів
було оголошено «німецькими прислужниками». В ході негайного виконання
ряду сталінських постанов щодо «народів-ворогів» (травень-червень 1944
р.) на початку літа у фантастично стислий термін їх було депортовано з
території Криму. Виселенців, яким на збори мінімуму необхідних речей давали
кілька годин, у супроводі автоматників доставляли на залізничні вокзали
й, загнавши у товарні ешелони, вивезли у невідомому для них напрямку.
Через декілька днів, на початку липня 1944 р., коли операцію НКВС було
завершено, Крим примусово залишило, разом з іншими виселенцями, 15 040
греків (у тому числі й іноземні піддані). Беріївський апарат не обминув
і тих, хто служив у той час у лавах Червоної Армії. Так, згідно з офіційними
даними, на початок весни 1949 р. серед «спецпоселенців»-греків нараховувалося
559 колишніх бійців Червоної Армії, у тому числі 8 офіцерів, 86 сержантів
і 465 рядових, серед них і уславлений герой-розвідник В.Д. Фісатіді разом
з родиною. Майже всі відзначені орденами і медалями, гвардійськими значками,
багато хто – комуністи, вони раптово були позбавлені водночас військової
честі, людської гідності й предківщини. Просто з фронту їх спочатку вивезли
до сибірських таборів на лісозаготівлі, а пізніше, згідно з директивою
«О соединении разрозненных семей крымских татар, болгар, греков и армян»,
доправили до їхніх родин, які на той час уже знаходилися на спецпоселенні.
У прагненні «знешкодити ворога» і нейтралізувати його можливий антирадянський
вплив органи подбали про розпорошення етнічної спільноти малими групами
(по кілька осіб) на величезній території Казахської, Киргизької та Узбецької
РСР, Башкирської, Каракалпацької, Марійської, Татарської, Якутської АРСР,
а також Свердловської, Пермської, Кемеровської, Тульської, Костромської,
Куйбишевської, Кіровської, Іркутської, Тюменської, Томської областей та
у Красноярському і Хабаровському краях РРФСР. Принижених, ошуканих, розчавлених
раптовою жорстокістю «рідної» влади, їх розселяли у непристосовані для
помешкання приміщення, покинуті комори і підвали, по 3-4 сім'ї в одну
«кімнату». Лише через деякий час соціальні умови у спецпоселеннях були
поліпшені.
Радянський уряд цілком свідомо прирік греків на поступове «розчинення»
в іноетнічному середовищі, втрату національної культури та ідентичності.
І хоч цим нелюдським програмам не судилося здійснитися, на довгі десятиліття
грецьку спільноту було вилучено з контексту історії Криму й України. Назавжди
в серцях цих людей оселився біль пережитого горя, незаслуженої образи,
розтоптаної гідності та сплюндрованої віри.
Нині громадські об'єднання кримських греків основним завданням сьогодення
вважають вирішення складних суспільно-політичних проблем, пов'язаних з
їх поверненням та облаштуванням у Криму.
Стійкий і мужній народ, греки, як і раніше, вірять, що попри все виживуть,
адже на цій землі, освяченій і їхньою пролитою кров'ю, вони ніколи ні
перед ким не завинили.
|