СОЛДАТИ ВМИРАЮТЬ ОДНАКОВОЮ СМЕРТЮ
Марія ІСАЧЕНКО
(спеціально для «Форуму націй») Багато років ніхто у маленькому провінційному містечку Щорс на Чернігівщині не переймався фактом, що лінійна (для обслуговування залізничників) лікарня з її господарськими будівлями споруджена на місці поховання німецьких солдат і офіцерів. Вони загинули в боях з партизанами взимку та навесні 1942 р. і знайшли останній притулок у чужій їм землі – біля дерев’яної церкви (вона згоріла під час боїв за визволення Щорсівщини восени 1943 р.).
«Крига скресла» в 2000-му, коли був прийнятий закон «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», де, зокрема, сказано: «Україна сприяє виявленню поховань часів Другої світової війни, розташованих на її території, спорудженню і збереженню пам’ятників у місцях поховань, відродженню гуманістичного ставлення до них».
Біля хреста поблизу Єліного.
Справа від хреста Годдерт, зліва - Йоханнес Ульмке |
Закон було прийнято в квітні, а вже у травні до Щорса приїхав громадянин Федеративної Республіки Німеччина Йоханнес Ульмке разом зі своїм співвітчизником і другом Георгом Хайнце. Вони ставили собі за мету розшукати могилу батька Йоханнеса – гауптмана німецької дивізії внутрішніх військ Вільгельма Ульмке, який загинув 23 березня 1942 р. поблизу села Єліне.
Про обставини загибелі батька брати Йоханнес, Генріх та Годдерт дізналися з листа, написаного його товаришем їхній матері – вдові Кароліні Ульмке: «23 березня він [В.Ульмке] разом з двома помічниками на схід від Єліного, поблизу лісу, був смертельно поранений двома кулями з кулемета і вмер у найближчому будинку, куди його принесли... Його останніми словами були: «Це ж за Німеччину...»
Уже з першого візиту намітилися шляхи подальших зустрічей. Ульмке та Хайнце, дізнавшись про соціальні проблеми у нашому реґіоні, зробили у себе на батьківщині численні доповіді, збирали кошти, приймали пожертви від церковної общини, родичів і знайомих.
|
Отож, вдруге приїхавши на Щорсівщину наступного року, німецькі гості надали матеріальну допомогу районній лікарні, Свято-Миколаївському храму, реабілітаційному центру для дітей з неблагополучних сімей при Свято-Покровській церкві, будинку для престарілих, школі-інтернату «Казка», міському дитсадку №1 – в цілому близько 3400 марок.
До цього приїзду Йоханнеса та Годдерта поблизу села Єліне на місці, де в березні 1942 р. відбувся останній для їхнього батька бій, було встановлено хрест з табличкою, де зазначене ім’я Вільгельма Ульмке. Німецькі гості разом з представниками громадськості Щорса влаштували маленьке свято пам’яті – поклали квіти, помолилися, пом’янули загиблих.
2002 р. німецька Народна спілка догляду за військовими похованнями в Україні звернулася до Щорської районної влади з проханням прийняти рішення про дозвіл перепоховання останків німецьких військовослужбовців із поодиноких і масових поховань, що знаходяться в Щорсі й не мають зовнішніх ознак. Та, оскільки на місці колишнього захоронення нині розташовано лікарню, ексгумації вирішили не здійснювати – біля корпусу медичного закладу встановили пам’ятний знак з написом: «Тут було німецьке кладовище». Для братів Ульмке це була знакова подія: в 2002-му минуло 60 років з дня смерті їхнього батька, який, як з’ясувалося, був ще й комендантом Щорса.
Документи, надані його рідними, дають уявлення насамперед – не про супротивника, ворога, окупанта – про людину. Він писав із фронту своїй коханій дружині Кароліні: «Росія і душа її людей – вічна загадка. Усі церкви тут перетворені на комори для зерна. А в моїй кімнаті на стіні висить ікона Святої Марії з немовлям» (21 липня 1941 р.). «Україна не може бути ситою внаслідок бідності, бруду, невибагливості» (15 грудня 1941 р.).
Через 18 днів після привітального листа до дочки Кароліни з приводу конфірмації Вільгельма Ульмке було вбито. В його кишені знайшли вірші:
Солдати мають однакові обличчя,
Солдатів облагороджує однаковий обов’язок,
Солдатів зв’язує одна й та ж присяга,
Солдатів зв’язують однакові страждання,
Солдати ділять один і той же хліб,
Солдати вмирають однаковою смертю.
У перший свій візит Йоханнес Ульмке просив передати усім жителям Чернігівщини його вибачення за війну, аґресію, за злочини, які були скоєні німцями.
«Літнім людям, що пережили і не забули війну... бажаєм, щоб час вилікував їхні рани», – написали у листі до голови Щорської райдержадміністрації Генріх і його дружина Розмарі Ульмке, котрі приїздили до нас у травні 2003 року.
«У наш день Пам’яті про загиблих (13 листопада) я думав про Щорс, про Україну і бажав вам теж єдності, закону і свободи. За тиждень євангелійські християни відзначають ще одне свято. У цей день ми згадуємо померлих родичів і знайомих. Кожний прихожанин в церкві може взяти троянду, щоб покласти її на могилу близької людини. Я взяв п’ять троянд, тому що знайшов на кладовищі у Фрьонденберзі п’ять могил, де поховані українці.
Я зрадів, коли побачив, що на могилах полонених стоять квіти...»
(З листа Годдерта Ульмке координаторові проекту «Щорс – Фрьонденберґ – дружба» І.І. Зубу).
Починаючи з 2000-го, брати Ульмке майже кожного року приїздили до Щорса – вклонитися пам’яті батька. І щоразу знаходили, чим допомогти реґіону.
А минулорічного літа запросили в гості до себе (на 10 днів) цілу делегацію, до складу якої увійшли, крім координатора проекту, благочинний церков району Павло Фазан, вчитель іноземної мови Тур’янської школи Василь Марухленко та група з семи учнів, які досягли особливих успіхів у вивченні німецької. Вони були присутні на таїнстві хрещення в євангелістській церкві, відвідали автомобілебудівельний завод в Бохумі (випускає «Опелі»), гідроелектростанцію, уроки в місцевій школі, фермерське господарство, зустрілися з бурґомістрами двох міст. Наприкінці нинішнього травня Щорс знову прийматиме гостей з Німеччини, а трохи згодом до Фрьонденберґа вирушить наша делегація, у складі якої – більшість дітей. |
