ВІРА В БОГА НАРОДЖУВАТИМЕТЬСЯ ЗУСИЛЛЯМИ УРЯДУ?

Катерина Моро

Ми вже привертали увагу («Форум націй», № 2/33 2005р.) до тези прем'єр-міністра Ю. Тимошенко, виголошеної при вступі на посаду, але співзвучної не всім громадянам: «Україна ніколи не встане з колін, поки не стане на коліна перед Богом». Тоді наш експерт відомий релігієзнавець Віктор Єленський так прокоментував ці слова: «Сподіваюсь, що пані Тимошенко розуміє – віра в Бога не народжується зусиллями уряду і наразі йдеться про те, що закони і установлення без цінностей і співвіднесенням із тим, що виходить за межі звичайного людського досвіду перетворюються на порожні папірці і мертві процедури. Принаймні, мені б хотілося, щоби підтекст тут був саме таким».
Речники прем'єра її позиції не прокоментували, але час довів, що наміри «відродити справжню віру в Бога в нашому суспільстві» були серйозними. Глава держави виступив з ініціативою, якої очевидно варто було очікувати: доручити Міністерству освіти з 1 вересня (?!) запровадити спеціальний курс з етики віри.
«Етика віри – це робоча назва. Ми хочемо, щоб з вуст священиків, з вуст мудрих людей дитина, сидячи за партою, знала про Бога, про самого Бога і шляхи, що ведуть до нього», – сказав Віктор Ющенко.– «Це буде набагато краще, якщо дитина через освітній курс свідомо буде це опановувати, а не орієнтуватися на випадковість, що принесе це благо або через церкву, або через маму, або сім'ю». «Суть одна – йдеться про Бога, йдеться про віру... Ставиться мета взяти спільні підходи усіх церков».
Мене, і думаю не лише мене, подібна постановка питання обурила і налякала. Я живу в секулярній державі, де церкву відділено від держави, я маю ґарантію свободи віросповідання, я відповідаю перед свою совістю за моральне здоров'я своєї дитини. Я, допоки дитина не обере чогось іншого, ставши дорослою і свідомою свого вибору, вирішую, як саме виховувати її. І жоден президент не може нав'язувати мені свого світогляду, ментальності, і жодне рішення держави не може порушувати моїх конституційних прав. Тим більше, що розвиток подій очевидно довів непродуманість подібного рішення, що приймалося або спонтанно, або поспіхом.
Спочатку кілька запитань: а) в чому суть запропонованого курсу; б) де відповідні рекомендовані фахівцями підручники; в) хто викладатиме (президент каже: «священники», «мудрі люди»), де, в яких вузах готують таких спеціалістів; в) чи буде це обов'язковий (отже, атестований) курс, чи факультативність дозволить батькам самим вирішувати, вивчатиме цю етику дитина чи ні; г) як при цьому досягатимуть релігійної толерантності (в одному класі православні (а є ще й рунвіра), католики, юдеї, мусульмани, протестанти, кришнаїти та ін.). Хто може дати ґарантію, що «мудрі люди», яким відкриють дорогу у школу, не займатимуться прозелітизмом або критикою іншої віри?
Наведу опитування користувачів сайту «Украина православная». На запитання «Чи потрібен у школі предмет про релігію?» вони відповіли так: «так» 88%, «ні» 3%, «не знаю» 7%. А от далі набагато цікавіше. «Як має називатися предмет про релігію для світських шкіл?»: «Закон Божий» 46%, «Основи православної культури» 19%, «Основи християнської етики» 2%, «Історія релігії» 16%, «Релігієзнавство» 17%. Відчуваєте рівень міжрелігійної толерантності? Про релігії «інородців» ніхто не згадав.
Першою виявилася реакція предстоятелів «традиційних християнських конфесій України», які звернулися до влади з проханням запровадити з нового 2005–2006 навчального року викладання основ християнської етики (різниця між ініційованим і пропонованим курсом читачеві зрозуміла) в українських загальноосвітніх навчальних закладах. Предстоятелі УПЦ МП Володимир, УПЦ КП Філарет, УАПЦ Мефодій, Глава УГКЦ Любомир звернулися з відповідним зверненням до високопосадовців країни та міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка.
У зверненні йдеться, зокрема, про такі пропозиції: запровадити з 2005-2006 навчального року викладання основ християнської етики в українській культурі у загальноосвітніх навчальних закладах України (вивчення усіма учнями цього предмету як позаконфесійного, який не супроводжується релігійними обрядами, що буде сприяти об'єднавчим тенденціям у суспільстві), на засадах толерантності й добросусідства зробити можливим ознайомлення з існуючими в Україні іншими релігійними культурами і традиціями; вжити необхідних заходів, спрямованих на відкриття відповідної спеціальності в «Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах», для забезпечення кваліфікованого викладання предмету у співпраці з християнськими Церквами запровадити підготовку та перепідготовку кадрів у вузах; для врахування загальних підходів Церков та загального досвіду в Україні створити освітньо-церковну комісію при Кабінеті Міністрів України.
В оприлюдненій Декларації про створення Міжцерковної комісії з питань християнського виховання та освіти зазначається, що завданням комісії буде «погодження позицій і організація співпраці традиційних християнських конфесій між собою та з відповідними органами державної влади щодо впровадження християнських морально-етичних і культурних цінностей у виховний та освітній процес».
Хто як, а я особисто не бачу жодної толерації у формулюваннях «співпраця традиційних християнських конфесій» «основи християнської етики в українській культурі». А куди подіти не традиційні, не християнські, а де роль церкви в історії не українських народів, що їх сповідують? Щоправда, предстоятелі «традиційних християнських церков» пропонують у програмі знайомити школярів з іншими не християнськими релігійними культурами і традиціями. І зрештою, що робити з атеїстами-батьками і так само вихованими дітьми. Заперечити їхнє конституційне право саме на таку позицію?
Церкви просять Президента і прем'єр-міністра запровадити підготовку та перепідготовку вчителів для викладання цієї дисципліни. Ну, підготовка, це як мінімум ще 5-6 років, а перепідготовувати кого? Вже маємо досвід перекваліфікації колишніх наукових атеїстів у релігієзнавців, то підемо второваним шляхом? Ні. Церкви пропонують створити із своїх представників освітньо-церковну комісію. Планується, що впродовж двох місяців представники церков створять програму та підготують підручники для вивчення основ християнської етики в українській культурі. Ну що це як не профанація? До того простежується тенденція зосередити процес підготовки курсу в руках християнських священослужителів.
Редакція газети 14 червня звернулася до міністра юстиції та міністра з питань науки і освіти з проханням прокоментувати з огляду на чинне законодавство ініціативи Президента України, а також ознайомити наших читачів, представників різних національностей і конфесій з планами Міністерства освіти щодо втілення її в життя. На відповідь установі дається місяць, то почекаємо. Ми також звернулися до спеціалістів – релігієзнавців, філософів, культурологів, представників духовенства з проханням оприлюднити свою позицію. Сьогодні познайомимо читачів із думкою користувачів Інтернету.