САРДАНА КАТАЛОНІЇ І ФЛАМЕНКО АНДАЛУЗІЇ

Олесь ІЛЬЧЕНКО,
спеціально для «Форуму націй»

Розповідати про якусь країну, навіть якщо ти об’їздив її уздовж і впоперек, сенсу не має. Краще поглянути на різні, зовсім не схожі одна на одну частини країни. Тим більш – Іспанського Королівства, як офіційно називається держава на Піренейському півострові й територіями на Африканському континенті й островах. Отже, дві області Іспанії – Каталонія й Андалузія.

Але для початку хочеться подумки повернутися до мандрівки і згадати-порадити іншим щастунчикам, на яких ще лише чекає подорож Іспанією: які справи, важливі й не дуже, слід зробити в королівстві Хуана Карлоса Першого? Отже...


Вийдіть на дах будинку під назвою Каса Батльо в Барселоні, столиці Каталонії. Цей дах, як і власне весь будинок, – вершина модернізму. І, підозрюю, усієї світової архітектури.
Покуштуйте холодний суп гаспачо в Андалузії й креветки-гриль із соусом в Каталонії. А чудове м’ясо хамон із динею є, схоже, скрізь!


Подивіться, як працюють уславлені зброярі Толедо в своїх майстернях. Можете й придбати меч або кинджал на згадку!


Завітайте на кориду. Розвага жорстока, але по-своєму захоплююча. В Каталонії ви цього видовища не знайдете, там кориду заборонили. А на півдні, в Андалузії вона – мало не національний скарб. І пам’ятайте: чим дорожчі квитки, тим кращі місця над ареною. Попросіть, щоб вам дали квитки на затіненому боці трибун. Навіть іспанці не завжди витримують дві-три години під спекотним сонцем.
Спробуйте свої сили в циганському танці фламенко. Не засмучуйтеся, що не все у вас виходить як слід. Цей танець навіть професіонали опановують усе життя. Проте поруч із якою жінкою-танцівницею ви будете кілька хвилин!

Постійно дегустуйте чудові іспанські вина. Їх величезна кількість. Кращими вважають з області Ріоха.
Сфотографуйтеся в Сарагосі, в храмі Святої Діви Пілар під двома авіаційними бомбами. Їх скинули на місто франкісти під час громадянської війни. Бомби пробили дах собору, але не вибухнули. На честь такого дива бомби висять на одній із стін храму.

Огляньте надгробок-мавзолей Христофора Колумба в катедральному соборі Севільї. Дехто каже, що видатний мореплавець похований на Гаїті, але іспанці стверджують, що тіло Колумба дістало спокій саме тут.

Не забувайте постійно вітатися: «Ола!» і дякувати: «Ґрасіас!»


Нарешті, прогуляйтеся увечері набережною якого-небудь містечка на кшталт Лорет де Мар на узбережжі Коста-Брава і киньте в море монетку. Ви ж хочете знову побачити цю красу?
Якщо людині, скажімо, закортіло пообідати (на годиннику вже четверта година дня за місцевим часом), а гладкий усміхнений хазяїн ресторанчика не реагує на слова «пескадо», «віно бланко ріоха» й навіть на «пор фавор, пан» – тобто «будь ласка, хліба» – й артистично показує, що він зібрався спати... То ви стовідсотково десь в Іспанії.


Сієста – справа свята. Слід було панам мандрівникам займати місця в закладах харчування принаймні о третій годині дня... Тут ніхто за прибутками не женеться. Гроші грішми, а відпочинок за розкладом. Звичайно, щось вкинути до рота на протоптаних туристичних стежках можна завжди, але хіба ж це їжа? Так, жалюгідний натяк на розкішну іспанську кухню.


Ця країна неначе є втіленням гасла: «Їжі й видовищ!». Як кажуть, знайдеться все!
Каталонія, це, мабуть, більше їжа. Тобто незабутніх вражень в ній досталь, проте... Страви з морепродуктів у ній абсолютно неповторні.

Коли пишеш ці рядки, рефлекс імені собаки академіка Павлова пекельною мукою переслідує шлунок, який перебуває у жалобі за СПРАВЖНЬОЮ їжею. Що йому вітчизняні сурогати? Адже спогади про курку із лангустом у шоколаді такі солодкі!

Записуйте: шматочки курячого філе і хвостика лангуста смажать на маленькому вогні із салом, цибулею, цибулею-порієм, помідорами, корицею і вином. Після цього – досмажують на оливковій олії із сумішшю мигдалю, горіхів, часнику, курячої печінки й справжнього, гіркого шоколаду, перетертих разом. Головне – вірно вибрати оливкову олію з тридцяти з лишком сортів, наявних в магазинах Каталонії.

Ох, а фаршировані мідії? А каракатиці із грибами? Але давайте перервемо слиновиділення і вгамуємо судоми в глибинах вашого мужнього організму.

Поговоримо про інше. Про високе. Скажімо, про гору Монжуїк в Барселоні. Сюди неодмінно приводять усіх туристів. Адже з цього стародавнього, як і вся земля автономної області Каталонія, пагорба відкривається розкішний краєвид на її столицю. Тут знаходиться пам’ятник національному танцю каталонців – сардані. За часів генерала Франко мова і культура цього народу були гнані і заборонені. Моя знайома літня каталонка, Марія Глорія, яка, до речі, себе іспанкою не вважає, розповіла, що рідну мову вона вивчила від батьків. В школі викладання і вивчення каталонської мови було заборонене.

Нині ситуація змінилася. Крім іспанської, в королівстві є ще три офіційні мови – каталонська, баскська і галісійська. І до того ж країна складається із сімнадцяти автономій. Національних, «справжніх», серед них три, в яких і звучать названі мови. Написи каталонською мовою, її звучання нині можна побачити і почути скрізь. Вона більше схожа на французьку, аніж на іспанську. Кажуть, що мова каталонців є, по суті, мовою історичних земель Провансу. У Франції ця мова трубадурів розчинилася у французькій, а от в Іспанії живе.

У святкові й вихідні дні мало не всі каталонці гуляють на площах міст, вивчають і «шліфують» своє танцювальне мистецтво щодо свого, колового, неспішного, але примхливого танцю сардана.
Імена принаймні трьох каталонців знає весь світ: Антоніо Гауді, Сальвадор Далі, Жоан Міро. Наголоси в каталонських прізвищах, як водиться, на останній голосній. Прізвища художників Далі й Міро стали мало не звичними, такими собі «брендами». А от широко відомий тепер Гауді, точніше, його архітектурні шедеври, хоч і знані, й «видимі», проте не так вже й розтиражовані в наших краях.


Крім знаменитого, неймовірного, фантастичного собору Саграда Фамілія, будівництво якого мають завершити років за п’ятнадцять, Антоніо Гауді створив на межі XIX і XX століть зо два десятки будинків, які просто приголомшують уяву. Багато які з них знаходяться в Барселоні. Буйна фантазія цього архітектора, що втілилася в камені, бетоні, кераміці, дереві тощо не піддається описам. Здається, в його творіннях немає жодної прямої лінії й гострого кута. Його будинки – застигла природа: мінлива, вибаглива, непередбачувана і чудова.


У прекрасній і багатоликій Барселоні, де є просторі квартали, пляжі, порт, олімпійський стадіон, неперевершені музеї, акваріум з акулами і дельфінами, раптом знаходиш суворе середньовічне місто з неймовірно вузькими вулицями і готичними храмами. Це Баррі Готік – стародавні квартали, серце міста. А неподалік – бульвари Рамблас. Шум, туристи, вуличні музики і артисти, таверни й ресторанчики, і... маса кишенькових злодіїв! Гуляючи по Рамблас, стережіть гаманці й не проґавте вхід до старого міського ринку: саме тут гроші й знадобляться! От де й хліб, і видовище! Десятки видів крабів і креветок, сири козячі, овечі, з коров’ячого молока. Піраміди фруктів. І хамон! Це в’ялене м’ясо із стегна свині надзвичайно смачне... і недешеве. До сотні євро за один кілограм. Але воно того варте. Уявіть, як чудово, після «трудового дня» туриста, обійшовши музеї, пам’ятники і пам’ятки, купити в крамничці у вже знайомого хазяїна вино і прикрасити ним стіл у винайнятому вами помешканні – серед сирів, фруктів і щойно зварених свіжих каракатиць чи величезних креветок, де панує тонко нарізаний хамон! А за вікном, навскоси, – в усьому блиску нічного освітлення, – Саграда великого Гауді! Банально? Але дуже гарно!


Такі бенкети, звичайно ж, можна влаштувати і в інших місцях. Скажімо, в містах Андалузії. Попри те, що колись цей реґіон називався Аль-Андалус, і чути тут було переважно арабську мову, південь королівства сприймається туристами як «справжня» Іспанія. Цей край не такий заможний, як Країна Басків чи Каталонія. Уздовж шляхів тут височіють пласкі чорні силуети биків – символ Іспанії. Вони вирізані з металу. Кажуть, що характерний силует чорного бика в 1930-х роках був логотипом однієї фірми. Диктатору Франко так сподобався цей образ, що він викупив лого у тієї фірми і звелів виставити таку «наочну агітацію» уздовж доріг як суто національну символіку. В Каталонії, з її нелюбов’ю до франкістського минулого, із незримим, але постійним спротивом усьому «загальноіспанському», жодних биків не побачиш – ані живих, ані металевих. А от в Андалузії – будь ласка.


Крокуючи вузенькими вуличками старих районів Толедо чи Кордоби виникає відчуття, що маврів звідси вигнали зовсім недавно, а не наприкінці XV століття. Проте 700 років існування на цій землі халіфатів, високої на той час арабської культури, не минули без сліду. Тут просто дихає історія, віє синтезом культур, солодощами Сходу і гарячими ночами з фламенко. Цей циганський танець перетворився на одну з візитівок Іспанії. Так само, як трансформована японська іграшка стала російською «матрьошкою».


Сучасні андалузійські цигани частенько живуть у видовбаних печерах у вапнякових схилах. Втім, вхід до такого житла виглядає як фасад звичайного дому. В цих помешканнях тепло взимку і прохолодно влітку... Саме в таких печерах-домівках красуні циганки (й іспанки) за помірну платню покажуть вам спопеляючий, пристрасний танець... Після такої ночі танцю розумієш фальшивість «фламенко» на великій сцені театру.

Місто Гранада заворожує фортецею-палацом Альгамбра (іспанці кажуть «Алямбра») і садами Хенераліфе неподалік. У зеленій оазі садів, влаштованій так, щоби протяги зменшували спеку, колись гуляли мусульманські господарі Гранади з гаремами своїх жінок... А вишуканий палац Альгамбри нагадує справжню арабську казку. Яка тим не менш цілком реальна. Фонтани, різьблені вікна і колони, багато прикрашені стелі... Так і хочеться примружитися і прошепотіти по-східному: «Я був у раю!».


Названі шедеври арабської архітектури і садівництва прикрашали середньовічну Гранаду і залишилися цілими після реконкісти, коли іспанці зайняли землю, яка пам’ятає і кельтів, і римлян, і вестготів... Розкішні східні палаци Альгамбри зараз претендують на місце в світовому списку «семи нових чудес світу».

Хоча, як на мене, величезна мечеть в Кордобі, із вбудованими (чудовими за красою) католицькими соборами і капелами – храмами в храмі, що нагадує казковий палац із «Тисячі й однієї ночі», справляє не менш сильне враження. І не дивно – Кордоба була столицею арабської Іспанії. І нині все місто – справжній музей. Мечеть, про яку йдеться, араби почали зводити у VIII столітті на місці вестготського храму. Туристи з усього світу із захватом оглядають величезну за площею споруду з «лісом» з 850 знаменитих смугастих колон.
Нам пощастило – ми потрапили в Кордобу під час традиційного свята патіо – славнозвісних міських двориків. В цей час їх прибирають як ніколи, підновлюють, прикрашають настінними горщиками із живими квітами... У двориках танцюють і веселяться мешканці міста. Скрізь звучить музика, струмує вино, а пахощі від смачнющих наїдків примушують забути про все, крім їжі.


А ось гордий Толедо, що стоїть на прекрасному пагорбі, асоціюється у нас із знаменитою толедською крицею і великим живописцем Ель Греко, вихідцем з острова Крит. Дивовижна за якістю сталь у вигляді ножів, кинджалів, шпаг, мечів сучасного виробництва, в стародавньому Толедо існує і зараз. Кажуть, що вона не втрачає гостроти впродовж одного людського життя. Тобто вірно служить хазяїну.
У музеях і храмах міста багато картин Ель Греко, який уславився тут сам і прославив Толедо. Згадаю лише один, на мій погляд найкращий, в його доробку твір, що знаходиться в каплиці Сан Томе: «Похорон графа Оргаса». Монументальна і натхненна робота Ель Греко над місцем поховання графа, який так багато зробив для Толедо.


Абсолютно дивною є в неймовірно гарному кафедральному соборі Толедо мармурова скульптура Богоматері «Ла Вірхен Бланка». Рідкісна річ між середньовічних зображень Діви Марії – вона усміхається, дивлячись на свого Сина.


Боже мій, ну чому в цій Іспанії всього так багато? Мандрівник почувається перевантажений враженнями. А попереду ще Севілья з її середньовічною Золотою вежею, Левиними воротами і єврейським кварталом Санта Крус; мила Валенсія, яка так вдало поєднала старовинну і ультрасучасну архітектуру; неймовірний монастир Монсеррат на півночі Каталонії зі знаменитою Моренеттою – чудотворною статуєю XII століття. Мадонна чорного кольору!


Ні, час додому. Наступного разу – тільки відпочинок і помірне харчування десь на узбережжі, в тихому місці. Чи все-таки вирушити до Країни Басків?

Фото автора

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2007 // Дізайн та підтримка- О. З.