УЖЕ НЕ «ОСАННА», АЛЕ ЩЕ Й НЕ «РОЗПНИ»

Мирослав Маринович

Майдан був актом віри – прагматизм не здатний викликати такий ентузіазм. Віра й сьогодні керує суспільними реакціями більшості людей. Проте більшість учасників листопадового «зриву» передбачали: ентузіазм Майдану з усією неминучістю спадатиме. Бо людина може торкнутися Абсолюту лише на мить – більшого їй не дано. Частина людей уже втратила віру, бо надто кволою вона була. Більша частина все ще вірить, сторожко приглядаючись до плину подій. Тривога поселилась у серці кожного, але поголовна більшість упевнено додає: «…але краще так, ніж за Кучми». Колишні владоможці шансу на виборах не мають - вони все ще тримають народ дурнішим, ніж він є насправді. Що ж, звичка – друга натура… Проте від тандему Ющенко-Тимошенко очікували більшого...
Мною віддавна керує чудернацька переконаність, що визначальним для суспільства є не так стан його економіки, як стан його духу. Саме розквіт (чи криза) останнього визначає розквіт (чи кризу) першого, а не навпаки. Небо вже двічі давало нам докази первинності духу: Галичині - в переддень незалежності, Гетьманщині (разом із Галичиною та Волинню) – восени 2004-го. Враження воістину фантастичне, проте здається, що люди, наче дельфіни, можуть лише випірнути на мить у незатьмарене царство духу, а тоді знову неминуче скоряються гравітації.
Так, нам доводиться жити у світі, в якому ціна бензину часто важить більше, ніж ціна слова, а наявність хліба – більше, ніж наявність честі. Тому я не вважаю зрадою ідеалів Майдану ті компроміси, на які нова влада мусить іти, доставляючи людям хліб і бензин. Проте очевидною зрадою цих ідеалів буде те, коли герої Майдану забудуть про очі, які з надією вдивлялися в них тоді. Дух Господній оберігав Майдан не для того, щоб оберегти меркантильні інтереси тих, хто по черзі виходив на головну сцену країни. Люди стояли не для того, щоб надати перевагу бізнесовим оборудкам помаранчевих перед такими ж оборудками біло-голубих. Чи не почав цей факт уже стиратися з пам'яті окремих героїв?
Має рацію добрий американець Джефрі Вилз, який уже майже десятиліття віддає себе на службу нашій землі, що незалежна Україна до Майдану була «Ізраїлем без своєї Книги Виходу» – і тепер вона її має. Проте Вихід втрачає сенс, якщо попереду немає Синаю з «новим і праведним законом» і землі, де люди житимуть під Божим благословенням. Сьогодні вся Україна з тривогою спостерігає за тим, чи будуть їхні герої гідними тієї «землі обіцяної». Це і є найголовніше питання, на яке повинна дати відповідь нова команда, будучи першою, хто помічає свої гріхи. Бо первинними є не банки чи власні бізнеси, а саме та людська віра плюс гідність і честь покликаних. Якщо ми їх збережемо, то легко компенсуємо втрату скарбів Полуботка, активів Союзу чи вкрадене золото приспаної України. Що станеться, як ми їх втратимо, легко здогадається кожен…

Повністю текст див.
http://www.zn.kiev.ua/nn/show/559/50918/