ЧАС ЄВРОПИ europe.in.ua

«Час Європи» – інформаційно-аналітичне інтернет-видання про європейську Україну – стартувало 29 серпня 2005 року.

«Час Європи» – не перше й не останнє видання в Інтернеті, що досліджує європейський вектор української державної політики та повсякденного життя. Ми не з'явилися в онлайні, коли європейський вибір України залежав від приватних інтересів лідерів нашої держави. І не розпочали роботу, коли на хвилі помаранчевої ейфорії вступ до ЄС очікувався багатьма з дня на день.
Ми з'явилися сьогодні, коли нарешті європейське, як, утім, і будь-яке інше майбутнє України залежить від самих українців. Навіть від тих, хто цього ще не усвідомлює. «Час Європи» з'явився, щоб ставити незручні питання, порушувати складні проблеми та стимулювати дискусії.

Наше завдання – не пропагувати Європейський Союз, а утверджувати європейські демократичні цінності. Ми не маємо наміру переконувати, що треба вступати до ЄС, але наполягатимемо, що радикальні зміни у країні, без яких цей вступ неможливий, мають для всіх нас життєву вагу. Ми не претендуємо на всеосяжність, але прагнемо якості, незаангажованості, плюралістичності, об'єктивності.

Аудиторію «Часу Європи» складають, в першу чергу, люди, для яких європейська Україна – це професія: журналісти, державні службовці, громадські активісти, студенти гуманітарних спеціальностей, дипломати. Однак ми також працюємо для ширшого читача, готового долучитися до дискусії про європейське майбутнє країни.

«Час Європи» – це аналітика актуальних тенденцій, огляди подій, ексклюзивні інтерв'ю, медіа-монітор з унікальними оглядами вітчизняних і зарубіжних медій і перекладами європейської преси, а також динамічна стрічка новин з Європи і України.

Найближчим часом «Час Європи» планує реалізувати кілька унікальних проектів, зокрема серію онлайнових конференцій з відомими діячами євроінтеґраційної сфери, запуск унікального розділу «Євродовідник» тощо.
Матеріали видання «Час Європи» доступні для вільного відтворення – і ми запрошуємо українські ЗМІ скористатися цим. Єдиною умовою для передруку матеріалів видання є посилання на джерело, а для інтернет-ресурсів – також гіперлінк на http://europe.in.ua.

Від редакції: Повідомляючи читачів про нове інтернет-видання наших однодумців, привертаємо увагу до двох статей з числа пілотних матеріалів.

Олександр Майборода: «Будь-які вияви ксенофобії потребують реагування»
Проблема ксенофобії завжди є актуальною і вона завжди існує. Йдеться тільки про те, в яких масштабах вона існує і якої гостроти набуває. Ксенофобія небезпечна в будь-якому разі, тому що вірус ксенофобії часто має тенденцію розповзатися, особливо у кризових, критичних ситуаціях розвитку суспільства. Тому прояви ксенофобії потребують реагування в будь-якому разі, незалежно від того, на марґінесі суспільного життя вона перебуває чи опиняється в центрі.

Тетяна Олійник. Авгієві стайні української ксенофобії
Інший вимір проблеми – стан українського суспільства, в якому можуть виникати подібні інциденти. Так вважає відповідальний редактор видавництва «Критика» Андрій Мокроусов. Внутрішня проблема українського суспільства й української інтелектуальної спільноти важливіша, ніж просто локальний антисемітизм тієї чи іншої окремо взятої групи людей, – каже він. «Суспільство не має нормального демократичного вишколу, усвідомлення, що воно мусить – це його пряма функція, прямий обов'язок – реагувати, безпосередньо чи опосередковано, на такі вияви. Воно цього не знає, воно не звикло до цього за Совєтів, воно не встигло звикнути за 15 років незалежності, бо перебувало в інтелектуальному розпачі. Суспільство тут виявилося хворим, тому що виявилося неготовим. Суспільство, а надто інтелігенти, вже не мають жодної можливості виправдовуватися незнанням. Там, де це визначено законом, мають застосовуватися законні державні правові важелі. Але найдосконаліший закон, найвишколеніші правоохоронці не допоможуть, якщо не буде відповідного налаштування у суспільстві. Якщо ці люди відчуватимуть підтримку суспільства, а принаймні байдужість, вони будуть почуватися дедалі сильнішими. І будь-яке застосування закону, не сперте на підтримку суспільства, буде сприйматися як політичне переслідування. Отже, сама держава, без громади, не зможе нічого зробити».