Анатолій Єрмоленко, доктор філософських наук, завідувач відділу соціальної філософії Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАНУ

Я би хотів продовжити думку, яка щойно пролунала, про те, наскільки коректно вживати щодо різних регіонів України термін «цивілізаційна ідентичність», вважаючи, що ми маємо кілька «цивілізаційних ідентичностей». Зокрема, тут неодноразово була висловлена теза, що в Україні є західна і східна цивілізаційні ідентичності. Так можна кожну область, кожний район вважати цивілізаціями. Це, на мій погляд, надто велике припущення, оскільки знову ж таки залишилися поза визначенням ці поняття – «західна ідентичність» і «східна ідентичність», щоправда здебільшого за цими поняттями крилися західно-європейська і російська «цивілізації».

Насамперед, зауважу, що досить складно взагалі визначити цивілізаційну та культурну ідентичності. Скіжімо, напередодні і під час Першої світової війни німецькі соціологи наполягали, що вони захищають культуру, а французькі – цивілізацію. Німці часто-густо кажуть: «А ми не західна, ми центрально-європейська країна». Особливо великими абстракціями є поділ на західну і східну цивілізації. Чомусь вважають, що західна цивілізація – це раціоналізм, а східна – це ірраціоналізм, західна – індивідуалізм, східна – колективізм і т.д. На мій погляд, це дуже великі перебільшення. Чому? Візьмемо, скажіжмо, раціоналізм і згадаймо, що арабський світ середньовіччя був набагато раціональнішим, ніж європейський.

Наведу ще один приклад: на початку дев'яностих років нідерландський соціальний філософ Ґерт Гофстеде провів величезну роботу у вивченні відмінностей між культурами, здійснивши опитування серед працівників корпорації ІВМ в 65 країнах світу щодо ціннісних уподобань за п'ятьма рубриками бінарних опозицій основних цінностей. Це такі цінності: рівність/нерівність; індивідуалізм/колективізм; маскулінізм/фемінізм, відкритість/закритість і довгострокова/короткострокова орієнтація. В результаті дослідження з'ясувалося, що за цими основними цінностями працівники різних реґіонів Європи можуть бути віддаленішими один від одного, ніж від працівників інших регіонів Азії, скажімо, португальці віддаленіші від скандинавів, ніж від малазійців. Ось вам західна і східна цивілізаційно-культурна ідентичності.

Ці дослідження не підтверджують, а радше спростовують концепцію боротьби, чи навіть війни культур, оскільки вони свідчать про те, що не існує непримиренних суперечностей між культурами. Радше певні суперечності проходять в середині самих культур. Такого висновку доходить Томас Маєр в статті «Глобалізація і права людини», зауважуючи також, що в самоідентифікації культур не існує жодної скільки-небудь ґрунтовної перепони й для визнання прав людини. І я цілком погоджуюся з думкою Т. Маєра. Хочу лише додати, що розбіжності пов'язані не з культурно-географічними, а радше з культурно-історичними чинниками, зумовленими певною асинхронністю розвитку культур.

На мій погляд, поділ на західну і східну цивілізації надто невизначений. Таке твердження культивує так звану географічну хибу. Цей термін я запропонував навздогін «натуралістичній хибі», запровадженій свого часу філософом Дж. Муром, та «етнологічній хибі», що її застосовують сучасні філософи Ю.Габермас і Т.Ренч. Географічна хиба – це спроба вивести певні нормативні стандарти із відповідних топологічно-географічних визначеностей того чи того суспільства.

Тим більше це стосується України. Я хочу цим сказати, що, можливо, варто зміщувати акценти, виходячи не тільки із цивілізаційних, і географічних, а й з темпоральних аспектів. Головні суперечності, які у нас виникають – це суперечності не культурно-цивілізаційного і географічного штибу, а насамперед суперечності історично-модернізаційного ґатунку.

Від'їдемо на 30 км від Києва і побачимо, що люди в деяких селах за своїм світоглядом живуть ще у XІХ чи навіть у XVIIІ століттях. Тобто вони за своїми ціннісними орієнтаціями багато в чому перебувають ще в домодерному стані, оскільки наша країна остаточно не пройшла модернізацію, здійснюючи її, так би мовити, навздогін. Це пов'язано з асинхронією суспільного розвитку, і нам варто розглядати саме цю асинхронію. Вона й у світі існує, це не тільки суперечність між цивілізаціями, як це було запропоновано Гантінґтоном. На мій погляд, це насамперед, темпоральна суперечність.

Чим була так звана Велика жовтнева соціалістична революція, чим був так званий соціалізм? Це зрештою був антимодерний розвиток. Це була реофедалізація суспільства. Зараз ми переживаємо одну з останніх буржуазно-демократичних революцій, що є складником модернізації. Звідси й усі проблеми. Сюди ще треба додати той чинник, що ця буржуазно-демократична революція здійснюється в умовах ґлобалізації. Отже, в цьому процесі дуже багато чинників, дуже багато шарів. Ми перебуваємо в стані до- і вже постмодерну, тому й нашу модернізацію можна назвати постмодерною модернізацією.

Скажімо, розбудовується капіталістичне суспільство. Модернізація – це зрештою, якщо говорити Марксовою термінологією, – капіталістичне суспільство. Але це означає також, що зараз актуалізуються так звані соціальні питання, які, зрештою, сучасний капіталізм, тобто постіндустріальне суспільство певною мірою вирішили. Тому, на мій погляд, знову ж таки слід говорити не стільки про цивілізаційні суперечності, скільки про соціальні суперечності. Вони є головною проблемою. Коли ми кажемо про консолідацію, про так звану національну ідею, то маємо розуміти, що ніколи не можна досягти за наших умов здійснення інтеграції суспільства, не вирішивши соціального питання.

Адже такі цінності, як права людини, гідність, справедливість мають у сучасному світі передувати питання етнічної, цивілізаційної, культурної ідентичностей. Ми знаємо, що Захід вирішував соціальне питання певною мірою за рахунок країн третього світу. Але сьогодні це питання повертається й на Захід. Через ті самі суперечності воно повернулося й до нас. Тобто проблем щодо нашої ідентичності досить багато, але, на мій погляд, не варто шукати ці суперечності передовсім на рівні цивілізаційних суперечностей.

Йосиф Зісельс
Ще одне запитання, яке я задав вчора Оксані Забужко, чи означає те, що ви сказали, що Україна через 30 років буде Польщею?

Анатолій Єрмоленко
Україна не стане Польщею, але за рівнем модернізації вона може стати і Польщею, і Західною Європою. Я маю на увазі за рівнем розвитку саме сучасних інституцій, сучасного суспільств за умов глобалізації. За цих умов, «суспільства нових викликів і загроз», створення цих інституцій є проблемою і для Європи, і для світу в цілому. Отже ці інституції нам ще треба витворювати разом із іншими культурами і країнами світу.

Олександр Пасхавер
Если мы посмортрим на уровень коррупции в Европе, то заметим четкую связь: коррупция увеличивается с северо-запада на юго-восток, и это касается стран разного уровня развития, напримет Италия.

Анатолій Єрмоленко
Я не говорил, что восток страны отсталый. По уроню технической модернизации он действительно выше, чем западные регионы страны, по уровню же институциональной модернизации особенно не выделяется, поскольку крупный капитал по сути опирается на те типы социальной интеграции, которые сложились еще в советское время, и которые сложились в результате демодернизации, о которой я говорил.