ЦЯ ПІСНЯ ГАРНА НОВА, АБО НОВА КОНФІГУРАЦІЯ

Тетяна Хорунжа

З радянських часів дуже люблю один анекдот. «Винайшли в СРСР живу воду. Оживили вождя світового пролетаріату. Він попросив підшивку «Правди» в кабінет, а через кілька днів зник. Шукають-шукають, знайти не можуть. Оживили залізного Фелікса. Той понишпорив таємними ничками і знайшов записку. «Фелікс, починаємо все спочатку. Я в Париж».

Запитаєте до чого це я? Поясню. Дев’ять місяців депутатська і національна громадськість бореться за Держкомнац. Статус начебто визначено указом Президента України, але ніяк не можуть визначитися з керівництвом. Проблеми накопичуються, робота стоїть. Уже і пана Зварича немає, а віз і нині там. Аж ось обговорюється у Верховній Раді кандидатура нового прем’єра – пана Єханурова. Народ запитує, цікавиться поглядами кандидата на ту чи іншу проблему. І до нас черга підійшла. Далі цитую за стенограмою. «12:55:24. Удовенко Г.Й. Моє питання стосується майбутнього Державного комітету у справах міґрації і національностей. У нас в Україні проживає 22,2 відсотки представників національних меншин. Було прийняте рішення, яке викликало дуже велику стурбованість у громади – ліквідувати Держкомнац. Яке ваше ставлення до цього? Дякую. Єхануров Ю.І. ... конкретно по Держкомітету, я так думаю, що до цього питання можна буде дійти десь в районі 15 жовтня, після того, як буде сформовано уряд, як ми визначимося з головами Державних комітетів. І тоді вже можна буде говорити про нову конфігурацію. Дякую.»

Зверніть увагу, що до 15 жовтня визначатимуться з головами Державних комітетів, то що, Держкомнац вже не комітет? А що означає нова конфігурація? Нагадаю, що саме в часи, коли нинішній президент був прем’єром, а нинішній прем’єр – першим віце-прем’єром, Держкомнац було реорганізовано в Департамент Мін’юсту і там почалася боротьба за повну, не знаю як і сказати, «юристизацію» кадрів, аби й духу не було тих етнологів, соціологів і культурологів, яких привів до міністерства, а згодом Комітету, його найпрофесійніший голова – членкор НАНУ, етносоціолог Володимир Євтух. Сьогоднішній кадровий дефіцит походить із тих часів.
Між тим національні меншини вийшли сьогодні на досить високий рівень проблем, і їх не перекривають псевдорадянські масово-культурні фестивалі, які так полюбляють видавати за розквіт національних культур. Зупинимось на двох із існуючих проблем. У правовій сфері – це нечітке визначення поняття «національна меншина», її критеріїв і механізмів реалізації прав її представників; невизначеність поняття «дискриміновані народи»; відсутність правових трактувань понять «титульна нація», «корінні народи»; відсутність чітких механізмів реалізації навіть зафіксованих у законодавстві прав національних меншин. (До речі, Мін’юст повернув Держкомнацу неодноразово доопрацьований проект «Закону про національні меншини», посилаючись на кучминих часів закони про те, що в даному випадку саме Мін’юстові належить право законодавчої ініціативи). У сфері громадсько-політичної діяльності (громадські організації та політичні партії; участь у виборчому процесі; участь у прийнятті рішень на всеукраїнському, реґіональному та локальному рівнях) головними проблемами, які породжують дискримінацію чи то занедбаність національних меншин, є: недосконалість системи функціонування громадських організацій та політичних партій у країні, відсутність регулятивних зв’язків як між самими організаціями і партіями, так між ними і державою; обмеженість можливостей вільного волевиявлення населення, що значною мірою зумовлено домінантною командно-адміністративною структуризацією влади в країні; низька політична культура населення України.
А передвиборний інтерес до національних меншин зростає. 20 вересня 2005 р. лідер фракції соціал-демократів (об’єднаних) Леонід Кравчук у коментарі «Українській правді» щодо формування блоку «Об’єднаймо Україну» зазначив: «переговори можуть проходити, наприклад, з «Трудовою Україною», партією «Жінки за майбутнє» та Партією національних меншин» (щоправда, важко зрозуміти, яку саме партію має на увазі пан Кравчук, чи не ту, яку організувала всюдисуща Лариса Скорик із Василем Гажаманом напередодні попередніх виборів до ВР?). Бунтівний соціаліст Володимир Гошовський, розмірковуючи про пропорційну систему виборів, зауважує, що вона не враховує необхідності забезпечення представництва жінок, молоді й національних меншин, а отже, конституційна норма про рівність усіх громадян у певному сенсі втрачає змістовне наповнення. У підготовленому законопроекті він пропонує встановити обов’язкові квоти для включення у списки партій і блоків представників молоді, жінок і національних меншин, зареєстрованих на певній території. Це те, про що давно вже йдеться в організаціях національних меншин, на різного роду обговореннях.

А дерибан повноважень Держкомнацу триває. Вище сказано про право законодавчої ініціативи. Проблеми діаспори віддано Мінкульттуризму і закордонному відомству. Нещодавно указом президента Мінкультури визначено головним (провідним) органом в системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення державної мовної політики. Зауважу, що саме Держкомнац був розробником так і не прийнятого закону про мови в Україні, що згодом отримав назву «закону Кураса-Дурдинця». Я сама брала участь у цій роботі і зберегла здоровенну папку з усіма робочими матеріалами. Більше того, саме у Держкомнаці існував мовний департамент, що професійно займався проблемами української і мов національних меншин. Нині закон про мови розробляє Міносвіти. Як же розуміти новий указ?

А тепер, як інформацію для роздумів, наведу кілька цифр з проекту бюджету на наступний рік. Мінікультури на діаспору отримає 6 млн., МЗС – 26 млн., разом 32 млн. Мінкультури на мовні питання – 30 млн. грн. + 2 млн. на культуру національних меншин. Натомість Держкомнацміґрації на все 900 тис. грн. + 900 тис. на заходи щодо виконання положень Хартії реґіональних і міноритарних мов.
То поясніть що це, як не планомірне позбавлення Держкомнацу важливих повноважень і можливості працювати. І то не просто працювати, а здійснювати державну регулятивну і контролюючу політику щодо національних меншин.
Давно працюють фахівці над питаннями національно-культурної персональної автономії, минулого року було розроблено проект концепції етнонаціональної політики України. Де вони? Хто над ними працює далі, як обговорюються? Як держава може здійснювати політику щодо 22% населення, не маючи цього стратегічного документа?
Натомість маємо розпорядження Президента про підготовку і затвердження до 1 листопада 2005 р. державної програми зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів (докладніше див. на наступній сторінці). Так само широка участь громадськості передбачається у формуванні та реалізації державної політики. «Підтримати ініціативу громадськості щодо створення системи постійного діалогу та взаємодії інститутів громадянського суспільства і органів державної влади та органів місцевого самоврядування», – пише президент. А як тоді розцінювати фактичну ліквідацію обласних управлінь у справах національностей та міґрації, при яких існували громадські ради нацменшин, що обговорювали всі нагальні місцеві проблеми? Я вже не кажу про наш дев’ятимісячний діалог/монолог з органами виконавчої влади.

От і виходить, що держава власноруч мінімізує повноваження профільного органу виконавчої влади, натомість сприяючи гіперболізації самовідчуття керівників національних організацій. «Організації національних меншин – це поки єдиний стабільний інститут етнонаціональної політики в Україні», – каже президент Асоціації національно-культурних об’єднань України Олександр Фельдман. І додає, що «має бути розуміння, що в питаннях етнонаціональної політики влада може повною мірою спиратися на організації нацменшин, їхніх лідерів і представників. Оскільки на сьогодні це поки єдина працююча і ефективна сила. В цьому сенсі, владі навіть повезло». Ось так, дорога владо!

Квінтесенцією повного нерозуміння національних проблем владою, в даному випадку кримською, стало інтерв’ю нового кримського прем’єра Анатолія Бордюгова в прямому ефірі «Черноморской телерадиокомпании» 24 вересня. Пан прем’єр пообіцяв докласти всіх зусиль до того, аби ...асимілювати кримських татар.

Цитую за «Обкомом»: «Для меня нет разницы кто, какой национальности, – сказал новоназначенный крымский премьер. – Я ко всем людям отношусь одинаково. Что касается депортированных народов, то моя точка зрения такова: мы должны всячески способствовать – я и мое правительство, – чтобы депортированные народы нашли свое место в крымском доме, чтобы они нормально ассимилировались, чтобы они нормально обустроились». «Это относится к депортированным народам, как к крымским татарам, так и к грекам, и немцам, и всем остальным, и я не говорю это исключительно по отношению только к одним крымским татарам, – добавил Бурдюгов. – Эта проблема есть – мы ею сегодня занимаемся». Можливо, що прем’єр переплутав «асиміляцію» з «інтеґрацією», однак, як зауважив Р. Чубаров, це, очевидно є «обмовкою за Фрейдом, що свідчить про справжні наміри нового кримського прем’єра».

Ну, так що будемо робити, шановна громадо? Відчувати себе єдиною силою, чітко визначатися щодо безумовної незалежності від усіх, кому ми, власне, очевидно непотрібні? Хоч цікаво, хто займатиметься проблемами, коли, як кажуть, «мало не покажется»? Чи таки вперто чекатимемо на «нову конфігурацію» чергового прем’єра? А може в Париж і все спочатку?