ТОЛЕРАНТНІСТЬ КРОКУЄ ГАЛИЧИНОЮ

Сергій ХАРАХУ, викладач класичної гімназії при ЛНУ ім. І. Франка, Львів

Пильнуйте про мир зо всіма...
Братолюбство нехай пробуває між вами!
(Біблія. Послання до євреїв 12.4, 13.1)

Люби ближнього свого, як себе самого – такою є одна з основних заповідей Господніх, які впродовж всього існування людства зберігали нашу цивілізацію від цілковитого знищення й деґрадації. Однак більшість із нас, починаючи від часів Адама, не хочуть зрозуміти, що таке любов і злагода між людьми, свідомо чи несвідомо заперечуючи нормальне співіснування народів, націй або релігійних груп. Мільйони жертв, понівечені людські долі, знищені безцінні культурні надбання цілих народів – це наслідок порушення таких простих у звучанні, але складних у розумінні абсолютних істин, заповіданих Господом.
Людина змінюється, життя кожного нового покоління стає чим далі, тим більш не схожим на попереднє. Ми сягаємо глибин атомних і космічних, і вже наче готові будувати персональні вавілонські вежі. Але досі лишається відкритим питання: «Коли полюбите один одного?» Проповідники, релігійні й політичні провідники закликають впродовж століть до гармонії у суспільстві, створено і створюються чисельні організації, покликані допомагати в тій чи іншій сфері процесу гармонізації стосунків між людиною й абсолютними силами, між людьми, між суспільством і природою. Ці стосунки зрештою і відображають поняття «любов».
Багато мислителів аналізують ці проблеми, шукаючи різні підходи до їх розв’язання. І обґрунтованою є позиція багатьох науковців і дослідників цієї проблематики, в якій понятійний апарат – заповіді любити один одного ніби розщеплюється на складові, а окремі з цих частин навіть адаптуються в руслі сучасних ґлобальних політичних і соціальних процесів. Дійсно, краще зрозуміє простий українець, наприклад, російського походження, коли йому скажуть: «ніхто тебе не зобов’язує любити українців, представників інших національних громад, але поважати їх ти повинен, тобі це буде вигідно і корисно хоча би з огляду на мирне співіснування». Така позиція, що враховує принаймні мінімально закріплені на законодавчому рівні права і свободи народів на території України в сфері національно-культурного, релігійного самовизначення та в полі міжнаціональних соціально-побутових відносин, отримала визначення «толерантність».
Коли ж політика толерантності стане одним із стратегічних напрямів у внутрішній політиці України, і це не тільки декларуватиметься, а й підкріплюватиметься арґументацією, втілюючись у практичній площині на всіх рівнях українського суспільства від державного, громадського до сімейно-побутового, лише тоді можна буде очікувати швидких позитивних змін у стосунках між людьми. Одним із шляхів, яким рухаються цивілізовані сили нашої держави в напрямі консолідації багатонаціональної української спільноти, було створення 2001 р. Конгресу національних громад України.

Один із аспектів багатогранної діяльності Конгресу могли не тільки побачити на власні очі, а й пережити на власному досвіді мешканці Галичини, де впродовж майже 30 днів тривав проект під назвою «Джерела толерантності», започаткований чотири роки тому. В цьому проекті беруть участь діти віком до 16 років із найчисельніших національних громад, які мешкають на території України. Цього року керівництво Конгресу обрало для розміщення табору мальовничі курортні куточки Західної України – місто Трускавець і селище Ясіня, яке розкинулось на закарпатських схилах найвищих хребтів Карпат – Чорногірському гірському масиві. Цього літа табір провадив свою роботу впродовж двох змін з 28 липня до 29 серпня, і прийняв у свої обійми дітей з білоруської, болгарської, вірменської, грецької, єврейської, кримськотатарської, литовської, німецької, російської та інших національних громад. Уже другий рік у роботі табору бере участь значна кількість українських вихователів і дітей.

Діти приїжджали до табору з різних куточків країни – з Києва, Львова, Сум, Хуста, проте всі вони мусили знати культуру і традиції свого народу, вміти вільно спілкуватись українською мовою, сприяючи утвердженню державної мови як мови міжнаціонального спілкування в таборі «Джерела толерантності».
Тривала виховна практика в освітніх закладах і в громадських організаціях повною мірою знадобилася мені при роботі в таборі як минулого, так й цього літа. Більше того, я розширив власну базу навчально-методичних і виховних методик, збагативши її різноплановими підходами у вихованні толерантності, які нам демонстрували під час підготовчих семінарів, організованих працівниками Конгресу національних громад України. Всі вихователі, залучені до участі в проекті міжнаціонального табору, є представниками різних національних громад і в минулому ніколи не займалися питаннями виховання в дітей таких рис, які б зрештою дали розцвісти в дитячих душах тому, що алегорично красиво називають «квіткою толерантності». Тому ці семінари стали чудовою школою насамперед для самих вихователів, які вчилися на власному досвіді жити спільними проблемами, руйнувати стереотипи у власній свідомості, толерантно ставитися до національних і культурних особливостей.
Методика проведення табору й організація відпочинку й виховних заходів для дітей вже мабуть відома за попередніми статтями, тому хотілось зупинитися на окремих фраґментах, які стали, на мою думку, найбільш знаковими в цьогорічному таборі.
Загальна атмосфера в таборі склалася, попри певні побутові незручності, цілком теплою та по-справжньому дружньою, адже попередня співпраця в рамках цього проекту зблизила людей. А, як каже приказка, гуртом і батька можна бити, то й дружньому колективу вихователів було нескладно виконувати свої обов’язки. Особливо приємно було відчувати постійну готовність допомоги від кожного співробітника табору – від директора до помічників вихователів, як у повсякденних проблемах, так і під час підготовки національних днів. Тому недарма на підсумковому засіданні «сьомого загону» (так називали вихователів в таборі, де діти були об’єднані у шість загонів), директор табору пані Наталя Бакуліна щиро висловила власне відчуття колективу як своєї родини, де кожний став ніби її братом чи сестрою. По схвальних поглядах молодих помічників вихователів і старших й досвідчених «асів толерантності» й загальній атмосфері, яка запанувала в приміщені, мені здалось, що пані директорка втілила в щирі слова ті почуття, які були в серцях більшості з присутніх і пам’ять про які повезли вони до своїх домівок в усі куточки України.
Цього літа керівництво Конгресу національних громад України вибрало в традиційному прагненні створити здорову конкуренцію у проведенні національних днів сміливу, на мій погляд, методику оцінювання рівня успішності. «Толерантне» змагання за якість національного дня оцінювалося згідно з щоденним анкетуванням дітей і певним корегуванням результатів адміністрацією. Однак досить різні (у громадах) стандарти у підходах до підбору дітей у табір призводять до сумнівів у відповідності результатів оцінювання днів з метою, якої мав досягти табір.

Для об’єктивної оцінки потрібно виробити стандарти, за якими необхідно проводити оцінювання, та стандарти у підборі людей, які його здійснюють. Однак дитяча громада табору не може бути об’єктивною за кількома причинами. По-перше, було порушено пропорційність у представництві громад як дітей, так і вихователів. Тому потенціал громад, на мій погляд, які на місці проводять фінальну підготовку до національного дня, нижчий або вищий. Можна сказати, що кількість квітів, більш розсіяних по квітнику табору толерантності, складає певний відтінок, який навіть за умови, коли ці квіти перестають пахнути (в нашому випадку – не беруть участі в голосуванні у свій день), все ж порушує принцип об’єктивності. По-друге, вікова структура дітей в таборі є об’єктивно такою, що для менших із них ігровий підхід у подачі матеріалу приносить найбільше задоволення, а для інших (підлітків) аналогічний ефект має видовищність заходів. Коли ж це все поєднано, та й ще підкріплено певними подарунками від громад у цей день, то це викликає, як кажуть діти «суперовий» ефект.

Тобто, якщо б у таборі брала участь китайська громада, вона з повним правом провела би вечір національних китайських фейєрверків, діти б майстрували на домашнє завдання міні-бомбочки з китайського пороху, дівчатка робили б собі накидки з китайського шовку, а на обід були б китайські мандарини. Діти поставили б оцінку «супер-пупер». Однак, відомий той факт, що емоційність подачі матеріалу може стати зворотно пропорційною процесу запам’ятовування знань про громаду.
По-третє, перші й останній національні дні проводяться в умовах, коли «екзаменаційно-атестаційна» комісія дітей знаходиться в відповідно емоційно неврівноваженому стані (поселення, адаптація в новому середовищі, близькість розставання тощо). Окрім того, діти, які вперше чують щось подібне і вперше бачать вихователів, які їм викладають матеріал чи застосовують ту чи іншу нову для них форму роботи, тим більше не знатимуть, як оцінювати почуте та побачене.
Ще одне питання полягає в принципах кореляції фаховості вихователів табору з способом оцінювання, якщо в складі команди одної з громад є професійні педагоги, етнографи, організатори, а в складі іншої – бізнесмени та студенти.
Без сумніву, конструктивних методик оцінювання в умовах, коли табори існують лише невеликий часовий проміжок, краще не вимагати. Більше того, з огляду на такий великий потенціал молоді, яка органічно влилась до лав саме тих, хто формує концепцію, розробляє стратегічні й методичні напрями розвитку руху толерантності, існує не просто надія на подальший розвиток ідей мирного співіснування народів в Україні, а реальна перспектива перемоги цих ідей.
Підсумовуючи свої, майже всі позитивні враження, скажу, що загальну мету табору успішно досягнуто. І хочеться, передаючи привіт всім друзям, з якими працював в таборах, побажати, щоб квіти толерантності розквітали не тільки в сфері діяльності Конгресу національних громад України, а й упродовж цілого року на всіх просторах рідної української землі.