AB OVO

ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ

80 років тому на території Волинської округи було створено, а через десять років ліквідовано єдиний в Україні польський національний Мархлевський район. З нагоди цієї дати Польське наукове товариство у Житомирі й Інститут підприємництва та сучасних технологій проводять у Житомирі ІІІ Міжнародну конференцію «Поляки і політика». Участь у заході братимуть науковці з України та Польщі.


Привертаємо увагу читачів до цієї дати і наводимо стислі відомості про історію проживання поляків в Україні й історію Мархлевського району.
У наступному номері ми детально розповімо про конференцію, її учасників, а також усі заходи, що відбувалися в рамках конференції.


Із давніх давен оселялися поляки на українських землях. За часів Ярослава Мудрого в XI ст. вони займали місцевості вздовж річки Рось. Нова хвиля колонізації припадає на XVII ст. – після Люблінської (1569 р.) та Берестейської (1596 р.) уній, коли українські землі опинилися у складі Речі Посполитої. Після приєднання України до Росії там зберігаються маєтки польської шляхти і залишаються польські поселення. Три поділи Польщі у ХVШ ст. (1772, 1793, 1795 рр.) за участю Росії сприяли міґрації поляків в Україну. За переписом населення 1897 р. в Україні проживало понад два мільйони поляків, що становило 4,5% її мешканців. Більшість їх зосередилася на Правобережжі та Східній Галичині. 50,3% поляків мешкало у Львові і 43,4% – у Львівському повіті. В Російській імперії поляки, як і українці, перетворилися на поневолену національну групу. В особливо важкому становищі вони опинились після поразки польсь-кого повстання 1830-1831 рр.


Надії поляків на національне відродження посилилися після повалення в Росії монархічного ладу. Певні кроки в цьому напрямі було зроблено Радянською владою на початку-середині 20-х рр. За даними перепису 1926 р., в Україні проживало 476,4 тис. поляків (1,64% всього населення республіки). В Україні проживало 48% поляків, що мешкали в СРСР. Польське населення здебільшого знаходилося в західних реґіонах республіки.

Так у Волинській окрузі було 86,6 тис. поляків, Шепетівській – 60,2 тис., Проскурівській – 58,5 тис., Бердичівській – 48,4 тиc. Що ж стосується соціально-політичного, релігійного та культурного стану польського населення, то він серйозно непокоїв представників влади. Особливе роздратування у радянських і партійних працівників викликали традиційна релігійність поляків, а також те, що розвиток «колективних» форм господарювання серед них порівняно з іншими національними групами був досить низький.

 

Вважалося, що найкращим методом «радянизації» польського населення є створення навчальних закладів із викладанням польською мовою, виділення національних адміністративно-територіальних одиниць, а також і впровадження інших заходів щодо забезпечення їх національно-культурних інтересів. З 1925 р. у місцях, де переважало польське населення, почалося виділення польських національних сільських рад. У тому році в Україні (включаючи й Молдавську АСРР) таких рад налічувалося 64.

Наступного року їх стало 129, 1927 р. – 139, 1931р. – 164. У польських сільських радах (за даними на 1927 р.) проживало 155 тис. чоловік, з них 113 тис. поляків (73% загальної чисельності їхніх мешканців). Однак ступінь охоплення польського населення національними польськими адміністративно-територіальними одиницями був незначний – 24% поляків України.
1925 р. з’явився єдиний в Україні польський національний Мархлевський район Волинської округи. На його території проживали 41 тис. чоловік, 73% населення становили поляки, 8% – німці, 2% – євреї. Згідно з національним складом формувалися органи влади адміністративно-територіальних одиниць. В апараті сільрад працювали поляки, українці, німці, євреї. Серед голів сільрад було 25 поляків, 7 українців, 2 німці, один єврей. До складу Мархлевського району входило 34 (за даними на 1931 р.) польські сільради, а також дві німецькі – Нейгемська й Тартачківська. Дві польські сільради (Станіславська та Слободо-Рашківська) входили до складу Молдавської АСРР. 126 польських сільрад знаходилися в українських районах.


У Мархлевському районі (за даними на 1929/30 навчальний рік) працювало 14 польських шкіл, 12 хат-читалень, агрошкола, де навчалися поляки не лише з України, а й з Білорусі. 3агалом в Україні була 381 польська школа (24185 учнів). Проте, тільки 42,4% учнів польської національності навчалися в школах із польською мовою викладання. 1931 р. спеціалістів (з викладанням польською мовою) готували у двох педагогічних, чотирьох сільськогосподарських та одному індустріальному технікумах. Значна частина польських освітніх і наукових установ знаходилася у Києві. Серед них можна назвати Польський інститут соціального виховання, педагогічний та механічний технікуми, денний та вечірній польські робітфаки, семирічну школу, Центральну польську бібліотеку, Польський центральний робітничий клуб. Певну наукову роботу проводили співробітники Інституту польської культури у Києві. Польською мовою в Україні видавалася республіканська газета «Серп» і журнали – «Глос млодзежи», «Штандар піонера», діяло видавництво «Трибуна».


Згортання роботи щодо забезпечення національно-культурних інтересів польського населення починається з початку 30-х рр. 1935 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює постанови «Про польський робітфак у Бердичеві», «Про польський педагогічний інститут», «Про інститут польської культури», на підставі яких ці установи було ліквідовано. Ухвалюються й постанови про розформування польських національних адмі-ністративно-територіальних одиниць. 23 листопада 1934 р. Політбюро ЦК КП(б)У приймає документ «Постанова Вінницького Обкому КП(б)У про реорганізацію 18 польських сільрад в українські». На підставі цього документа було ліквідовано Муховецьку, Вікторівську, Широко-Гребельську (Козятинський район), Фавстинську, Гремячівську (Дзержинський район), Вербецьку, Білецьку (Дядичівський район), Яхновецьку, Кривочинецьку (Волочиський район), а також і інші сільські ради.


1935 р. був ліквідований польський Мархлевський район. Цього ж року почалася масова депортація польського населення з місць його компактного проживання. 16 жовтня 1935 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює постанову «Про переселення 1500 польських родин з прикордонних районів Вінницької області». Основними районами, куди відправляли поляків, були південні та східні райони України, Казахстан і «віддалені місця Союзу». 1941 р. частина польського населення здобула можливість повернутися в Україну. Переселення тривало і в післявоєнні роки.


Воєнні лихоліття та депортації призвели до серйозного зменшення польського населення в Україні. За даними перепису населення 1989 р., в Україні проживало 219 179 поляків. Як і раніше поляки в основному мешкали у західних районах – на кінець 80-х рр. у Житомирській області їх було 69 413 чоловік (31,7% всієї кількості поляків, які мешкали в Україні), Хмельницькій – 36 693 (16,7%), Львівській – 26 876 (12,3%).
За переписом 2001 р., в Україні проживало 144,1 тис. поляків, що становить 65,8% до даних попереднього перепису.


Найбільше поляків проживає у Житомирській області – 49,9 тис., Хмельницькій – 23,0, Львівській – 18,9, у м. Києві – 6,9 тис. осіб. 12,9% поляків визнали рідною мовою польську, 71 – українську, 15,6 – російську, 0,5% – іншу.

За матеріалами історико-картографічного атласу «Національні меншини в Україні.
1920-1930-і роки».

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2005 // Дізайн та підтримка- О. З.