РОМИ ЧЕРКАЩИНИ: ЯК ЖИТИ ДАЛІ?

У липні цього року разом з представниками Посольства США, МОМ, Європейського центру з прав ромів та Міжнародної ромської жіночої організації «Чіріклі» я їздила до ромів Черкащини, а після того сповнена враженнями натрапила на Державну доповідь України щодо виконання Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права, яка розглядатиметься у листопаді 2007 р. на сесії Комітету ООН з економічних і соціальних прав. Ромам у цьому документі відведено досить багато місця як одній із найзнедоленіших національних меншин. Ось коротко про що саме там йдеться.

За даними останнього перепису населення, в Україні проживає 47,6 тис. ромів або 0,1 % всього населення країни. Інтереси ромів представляють 79 національно-культурних товариств, основними завданнями яких є відродження мови, культури, традицій і звичаїв (слід очевидно розуміти – проблем найактуальніших). Всеукраїнська організація «Конгресс Ромен Украины» (його голова є представником України у складі групи спеціалістів Ради Європи з питань ромів/сінті) у співробітництві з владними структурами і міжнародними організаціями опікується розв'язанням проблем, пов'язаних з адаптацією, інтеґрацією ромів у суспільні процеси, задоволенням їхніх просвітницьких, мовних й інформаційних потреб (і приклад є – фестиваль ромської культури у Білій Церкві, на жаль, приклад єдиний).

Враховуючи, що крім мовних й інформаційних потреб існують і не менш важливі соціальні, Кабміном на період до 2006 р. було затверджено програму соціально-духовного відродження ромів. Вона мала створити умови для інтеґрації ромів в українське суспільство, реалізації соціальних економічних і культурно-освітніх прав і свобод. У розвиток цієї програми розроблено реґіональні у Закарпатській, Одеській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Київській областях (ані пари з вуст про виконання загальноукраїнської чи реґіональних програм, а вже й 2007 рік закінчується). Профільний комітет Верховної ради 12 квітня 2005 р. провів читання «Про сучасне становище народу рома в Україні».

Освітній рівень ромів залишається найнижчим у країні. Відтак органами державної влади і місцевого самоврядування вживаються заходи, спрямовані на підвищення рівня підготовки шкіл, в яких вчаться циганські діти, до існуючих у цій галузі державних стандартів, держава також пропонує ромським дітям безкоштовне харчування. У навчальні плани включається вивчення історії та звичаїв, впроваджуються методики з урахуванням традицій виховання та побуту ромів. Зростає мережа ромських недільних шкіл, де вивчаються українська і ромська мови. Дані за 2003/04 навчальний рік по Закарпатській області, де компактно проживає найбільша кількість ромів, свідчать, що у загальноосвітніх школах навчалося 4861 учень, крім того функціонують чотири недільні школи. Як позитивний досвід пропонується Татарбунарська недільна школа, якою опікуються представники Асоціації ромських жінок. І все. Далі ще про круглі столи, лекції про ромів на курсах підвищення кваліфікації, а також діяльність дорадчого органу при Держкомнацрелігії, до складу якого входить голова всеукраїнської організації. Цілком зрозуміло, що така інформація не відбиває справжнього становища ромів, в житті яких проблем більше, ніж можна собі уявити.

Пам'ятаю головного редактора однієї поважної київської газети, який на пропозицію опублікувати статтю В. Сухомлінова про ромів кричав мені: «Лише відомості з МВС, кримінальна нація». Такий погляд непоодинокий. От із криміналу й почнемо. За оперативними даними УМВС України у Черкаській області тут проживає 1722 роми. Заступник начальника УМВС України у Черкаській області Юрій Зємляков, попереджений про приїзд нашої делегації, зустрічатися з її членами спочатку не забажав. Потім зробив виняток для представників посольства США, МОМ і Європейського центру з прав ромів. У розмові він повідомив, що 2006 р. ромами було скоєно 70 злочинів, з них розкрито 44, 2007 р. розкрито 59. Національність правопорушників, як, очевидно, і підозрюваних визначалася місцевими правоохоронцями за етнічними ознаками.

У газеті «Вечірні Черкаси» у статті «Нашестя циган на Черкащину», за інформацією того ж УМВС, як суто ромські злочини названо: стеження за жертвами на вулицях, обчищення квартир, крадіжки в магазинах, обдурювання пенсіонерів, продаж фальшивого золота, наркобізнес. Той самий пан Зємляков запевняє, що в середньому за день найзвичайнісенький циганський жебрак може заробити 50-70 грн., цигани ж обдаровані кримінальними талантами, заробляють справжні гроші. «Насправді роми добре живуть і шикарно харчуються. Рівень їхнього життя часто значно кращий, ніж рівень наших українських роботяг» («Вечірні Черкаси», 13 червня 2007 р.).

Скажи цьому достойнику, що він займається розпалюванням міжнаціональної ворожнечі – не повірить, бо, мабуть, і не знає про таке, хоч стаття, яку в Україні так ніколи і не застосовували, є у Кримінальному кодексі. А ще органи міліції створюють картотеку ромів, при цьому дактилоскопічні відбитки беруть навіть у старших людей. Ще трохи і можна буде подумати, що страшнішого злочинця, ніж ром, немає. Але, панове, не було ромів серед тих, хто створив ГУЛАГ, здійснив Голодомор і Голокост. Вони були їхніми жертвами. Звідки ж така дика упередженість, небажання зрозуміти іншого, а то й просто патологічна ненависть. Я не перебільшую.

При зустрічі з представниками посольства США, міжнародних і громадських організацій люди розповідали жахливі історії. Посольство зголосилося зайнятися справою Олександри Панченко, 1952 року народження, із Золотоноші, яка 20 листопада минулого року стала жертвою звірячого нападу чотирьох п'яних міліціонерів, які під приводом пошуку крадених запчастин вдерлися до її помешкання, побили до струсу мозку доньку цієї жінки, що мала на руках 10-місячну дитину, забрали дівчину у машину й повезли за собою, а дитину викинули біля магазину. Мати, яка захищала їх, тягли втопити у колодязі, вибили зуби. Відтоді минув майже рік, потерпілі звернулися до прокурора – безрезультатно. «Я не відмовлюся від свої показів, – каже зганьблена жінка. – Вони не пожаліли моєї дитини. Вони не боялися так поводитися». І таку історію розповіли нам не одну і не дві.

А ось, що кажуть представники ромських організацій. За три роки існування програми правозахисту жодного разу жодному рому не довелося добитися справедливості. На листи, які направляють до міністра МВС, органів міліції, Уповноваженого з прав людини ВР, реакції немає, не реагують на ситуацію з правозахистом ромів ані міліція, ані прокуратура, ані місцева адміністрація. Люди бояться подавати позови, тому що міліція погрожує їм, як і юристам, які намагаються працювати з ромами, в органах правопорядку не реєструють позовні заяви, під шаленим тиском роми змушені відмовлятися від захисту своїх прав.

Як каже голова правозахисної організації ромів «Аме Рома» Володимир Бамбула: «Міліція з циганами не церемонилася – їх могли будь-якої миті схопити прямо на вулиці і жорстоко побити без будь-якої конкретної причини. Наша нація дуже постраждала від правоохоронних органів. Тому, можливо, до рома, який став міліціонером, навіть родичі поставилися б як до зрадника» («Вечірні Черкаси», 20 грудня 2006 р.). Освіченій молоді сьогодні стало жити легше, але й їхні машини ДАЇшники кожного дня зупиняють і вимагають сплати лише за те, що ром їздить в авто. Але переважно рома неписьменні, тому можуть займатися лише найпримітивнішою роботою, а відтак навіть заяву у міліцію не можуть написати.

Ні, вони не заперечують того, що ром може порушити закон, але в такому випадку треба карати за законом як порушника, а не як рома, якого розглядають як потенційного злочинця, формуючи упереджене ставлення населення, поширюючи образливу інформацію, за що ніхто не несе відповідальності.
Скаржаться роми й на те, що їх не хочуть брати на роботу, тобто дискримінують за етнічною ознакою. З усіх ромських дітей Черкащини шкільного віку навчаються лише десятеро та й ті страждають через недоброзичливість і неувагу.

У саду в дворі Володимира Бамбули зібралися старші роми, щоб розповісти про свої проблеми тим, хто приїхав до них. У старших людей своє горе – жити важко, продуктову допомогу отримують лише від МОМ, пенсії добитися складно, а ту, яку нараховано, виплачують невчасно, обманюють при видачі. Не всі роми, які пережили Голокост і були анкетовані, отримали грошові компенсації. Надзвичайно складна ситуація з туберкульозом. Лікують його безкоштовно, але скупчене проживання здорових й інфікованих приводить до поширення небезпечної хвороби.
От і порівняйте тепер дані доповіді і розповіді ромів Черкащини про своє становище. То кого дуримо? Міжнародну спільноту, себе? Хочемо в Європу, а там до ромів інше ставлення, хоч, очевидно, проблем теж вистачає.

Колись я брала інтерв'ю у тодішнього голови Держкомнацміґрації Геннадія Москаля, говорили про ромів. Москаль сказав, що їхнього становища не можна змінити без участі самих ромів. Це правда, як правда і те, що від нас із вами також багато залежить. Кілька років намагаємося ми зібрати ромів для участі в таборі «Джерела толерантності» і чуємо від ромських керівників одне й те саме. Ні, роми дітей нікуди не віддадуть. Але черкаські ромські громадські діячки, почувши про табір, одразу зацікавилися ним і дуже шкодували, що не могли відправити туди дітей вже цього року. Сподіваюся, ми налагодимо співпрацю.

Роми – народ України. Він не потребує благодійності, він має права, рівні з іншими громадянами країни, але часто не має можливості реалізувати їх. Хотілося б, аби ми пам'ятали про це і приходили на допомогу, адже сила громадських організацій не в структурах і представництвах, а в їхній позиції. Давайте починати працювати разом.