ЛИХО СТОЛІТТЯ (ПРО КОМУНІЗМ, НАЦИЗМ ТА УНІКАЛЬНІСТЬ ГОЛОКОСТУ)

Вадим АРІСТОВ

Перед нами щойно виданий переклад книжки Алена Безансона (Київ, «Пульсари», 2007, переклад з французької Тараса Марусика). Які б визначення автора не пропонувались (історик, політолог, викладач, письменник тощо), зрозуміло одне – на ста тридцяти сторінках умістився глибокий і оригінальний аналіз тоталітарних феноменів XX століття. Важливо, що перед нами людина – виходець з компартії, яка щиро поділяючи комуністичні ідеали, знайшла сили вийти з-під впливу їхніх чар і переосмислити дійсність.

Ален Безансон багато в чому є продовжувачем справи дослідження тоталітаризму, розпочатої ще Ханною Арендт. Не випадково структура його книжки досить подібна до структури викладу у відповідному розділі праці дослідниці «Джерела тоталітаризму». Але на відміну від Ханни Арендт, для якої «більшим злом» є нацизм, він дивиться на комунізм і нацизм як рівноправні об'єкти для порівняння – «як два види одного роду – ідеологічного». Автор розглядає подібності і відмінності двох жахливих проектів за однаковими критеріями. Ось головні: «фізичне нищення», «моральне нищення», «руйнування політичної складової». Така модель порівняльного аналізу не є штучним накладанням матриці на об'єкти порівняння, як це часто буває. Навпаки, в цьому випадку авторові вдалося виопуклити спільні засади двох режимів, що знайшли вияв у певних напрямах їхньої політики.

Ален Безансон здійснює порівняння за такою моделлю ще й для того, аби розвінчати наївний міф про «принципову» відмінність «поганого нацизму» і «менш поганого» комунізму. Автор показує, що форма (на позір відмінна) нацистського і більшовицького тоталітаризму пояснюється конкретним контекстом і обставинами існування двох режимів.

Але в своїй основі обидва страхітливих явища мають спільні принципи. Він навіть доходить висновку, що комунізм потенційно небезпечніший, ніж нацизм. Останній спрямовує основну енергію назовні, є агресивним і сутнісно, і в гаслах. У той час як комунізм – це проект з «подвійним дном», ззовні привабливий, а всередині такий же людиноненависницький.

Ален Безансон, послідовно аналізуючи основні параметри двох тоталітаризмів, основні концепти цих проектів, більше зупиняється на деконструкції тоталітарного дискурсу. І це є важливішим особливо щодо комунізму, бо «влада комунізму – це мова комунізму». Досягненням автора можна назвати те, що він спромігся чітко пов'язати тоталітарну практику комунізму з його ідеологією, адже досі існує сильне упередження, що «ідея була гарна, а лише виконання, на жаль, погане, і тому можна спробувати успішно повторити експеримент». Насправді, як показує Ален Безансон, політика сталінського типу має безпосереднє опертя саме в «такій» ідеї; з іншого боку – на «такій» ідеї неможливо побудувати «гарну» практику. Автор не наважується навіть називати комуністичну практику власне політикою, «тому що ця діяльність підпорядковується реалізації утопії». А ця реалізація є в принципі неможливим завданням; спроба його виконання веде до жертвування власним народом, загальнолюдськими цінностями і самим здоровим глуздом.

Французький дослідник є ледве не піонером в аналізі співвідношення нацистської і більшовицької ідеологій з християнськими теологічними засадами. Очевидно в силу особистих зацікавлень і професійних (власне теологічних) навичок, він зміг показати значну роль старих богословських вчень у формуванні обох сучасних тоталітарних систем. Більше того, вони обидві, як виявилося, в певному розумінні є різновидами близьких єресей перших століть по Христі. Він піддає критиці радикальний погляд, що комунізм – «єврейська вигадка». Але водночас піднімає дуже неоднозначне питання єврейського каяття за участь у комуністичному проекті. Незважаючи на те, що згуртувавшись навколо комунізму ці люди зреклися своєї історії і віри, «ці євреї-відступники таки євреї».

Ален Безансон окремо зупиняється на одній з найважливіших проблем історії пам'яті – на проблемі їхнього «забуття» тоталітаризмів. Це також є піонерська розробка, яка потребує належної уваги. Автор виокремлює кілька різновидів «забуття», співвідносних з різними країнами і культурам: язичницьке (для Китаю), християнське, єврейське щодо комунізму. Він, з другого боку, аналізує риси відповідних «пам'ятей» про нацизм, розкриваючи їхні суперечності.

Особливо актуальною для українського читача книжку Алена Безансона робить його розвідка щодо Голокосту і українського Голодомору. Дослідник вважає і переконує читача, що Голодомор треба кваліфікувати саме як ґеноцид. Його новаторський підхід передбачає погляд на цю сталінську акцію як елемент знищення українців саме як нації, коли соціальний аспект був прямо пов'язаний з етнонаціональним. До того ж, це робиться на тлі розвінчання упередження про унікальність єврейського Голокосту. Французький дослідник критикує дослідницьку і світоглядну схему, за якою один із кількох однакових злочинів незаслужено відтісняє з пам'яті інші аналогічні.

Читаючи книжку, можна помітити емоційний момент – автор не постає тут безпристрасним істориком, що «викладає і аналізує сухі факти». Ален Безансон глибоко переживає ту трагедію, що спіткала людство у «століття тоталітаризму». Йому не байдуже, що буде далі, він переймається долею України і спостерігає за Росією – «останньою імперією». Росія і зараз уявляється автору як джерело можливих геополітичних криз.

Загалом, книжка Алена Безансона – це високоякісний інтелектуальний продукт, достойний уважного і прискіпливого прочитання українською авдиторією.

 

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2008
Дизайн та підтримка- О. З.