МОЯ ЗЕМЛЯ

Тетяна ХОРУНЖА

Літо. Відпустка. Нестримне бажання відпочити. Де? На морі за межами України? «Не нужен нам берег турецкий». Я пропоную відпочити на території ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», що розташувався на скелястих берегах Південного Бугу (давня українська назва – Бог) у Миколаївській області. Вже п'ятнадцять тисяч років тому на цих землях жили люди, а бачила вона кіммерійців, скифів, готів, гунів, турків, греків. І вони недарма обирали цей край. Якщо на землі можливий рай, то, повірте, він саме тут. Подивіться на світлини. Це земля, щодо якої існували і, власне, ще існують плани «преобразования природы», але, на щастя, людина допоки не спотворила, не спаплюжила і не сплюндрувала її. Уявіть – 1000 видів рослин, 40 – ссавців, 32 – риб, 11 тис. – комах, з них 150 занесено до Червоних книг України, Європи і світу. Деяких представників цього царства не можна побачити в жодній іншій країні. Породам, що виходять на поверхню в Мигеї (столиці заповідника)... 3 млрд. років. З травня до жовтня вода в Бузі тепла, а отже, можна плавати, долати пороги на рафтах і байдарках, займатися скелелазанням, і просто насолоджуватися степним повітрям, настояним запахом полину і чербрецю, милуватися красою довкілля, співами нечуваних досі птахів, кам'яними схилами, вкритими рівнобарв'ям трав і квітів.

На прилеглих до парку землях у Первомайському та Доманівському районах розташувалося мисливське господарство «Бакшала», що фактично виконує функції буферної зони.
До останнього часу тут не було турбаз, оскільки у навколишніх підземеллях стояли балістичні ракети, в одному з них нині музей, і про всі секрети можна, за бажання, дізнатися.

Серед 12 порогів Південного Бугу найскладніший останній – Гард поблизу Южноукраїнки. На розташованому поруч острові Гардовий, охороняючи кордон Запорозької Січі з Туреччиною і Польщею, жили у курінях козаки. За топографічним описом 1774 р., улітку в Гарді завжди утримувалася команда до 500 чоловік, на зиму залишалася лише невелика залога. У багатьох прибережних скель й нині старовинні назви: Брама, Сова, Пугач. Власне урочище Гард, Гардовий острів, Паланкова балка, інші урочища є чи не останніми в Україні історичними ландшафтами, пов'язаними з історією Запорозької Січі.

Буг вважався найкращим місцем для рибної ловлі у Запорожжі. Власне «гард» – це споруда для рибного лову. Д. Яворницький писав, що гард «...являє собою не більше, не менше, як загороду, або «китець», для ловлі риби. Він влаштований з двох перегородок у вигляді драбин, покладених боком одна проти одної у воді між камінням і напіввідкритих, щоб у них без перешкод могла проходити риба, що пливе проти течії». Найбажаніша здобич називалася «вирiзубом», тобто рибою, що живе у вирі, а ще тут водилися скумбрія, осетер, рибець, лящ, марена (вусатень), головень, білизна, підуст, короп, сом, щука. Тепер її безумовно менше, але, повірте, у Миколаївському лісництві нас годували такою рибною юшкою і такими раками… Фантастика!

Чи збережеться ця риба у водах Бугу сказати тепер не так просто, адже на 13-му порозі за радянських часів було побудовано Олександрівську ГЕС, а нині Ташлицька ГАЕС затопляє порог Гард разом з островом. А колись сім'я Кучміїв, що займалася промислом на гарді, рибу в'ялила, солила та коптила, решту – продавала свіжою. У гард приїжджали чумаки. От би зрозуміти нам, що природа є набагато дорожчою за всі вигоди цивілізації і зберегти все, що залишилося. Можливо цій справі зарадить надання реґіональному заповіднику статусу національного. Принаймні його голова розумний і відданій справі Владислав Артамонов сподівається на це, адже столиця заповідника – старовинне село Мигея з грецької (емігея) перекладається як «моя земля», отже й берегти її слід як рідну землю. Де ще побачиш таку красу? Наша головна редакторка, яка позаминулого літа була у Швейцарії, переглядаючи диск із фотографіями бузьких місцин, просто умлівала, але зауважте, жодного разу не порівняла ці унікальні пейзажі з європейською перлиною. Адже наша земля краща!

Додам, що минулого понеділка повернувся з Мигеї мій син, який з величезною компанією свої друзів із різних міст України відпочивав тут. На цій ділянці заповідника відпочивають туристи-водники, ті, що полюбляють екстремальний відпочинок і яскраві враження. Саме тут знаходяться відомі мигеївські пороги і серед них знаменитий «Інтеґрал». Сміливці, що ризикнуть пройти його, змушені будуть описати в воді фігуру, подібну до цього математичного знаку і то не у спокійній воді. Але як маму мене заспокоює, що тут є професійні інструктори, необхідне спорядження, сертифіковане відповідно до існуючих стандартів.

Туристи можуть ходити на екскурсії, їздити на велосипедах скелястими берегами, гуляти безкраїми просторами, купатися у річці, ловити рибу, сплавлятися на рафтах і катамаранах, займатися альпінізмом. Можна зупинитися на польових умовах (намети, спальники та інше спорядження отримаєте на місті), а можна поселитися на базі відпочинку «Дубровка» біля села Грушівка у Первомайському районі.

«Таксі на «Дубровку» замовляли?». Пам'ятаєте. Це саме тут, на протилежному від Мигеї боці. У дубовому лісі серед степу. Де ще таке побачиш? Зустрінуть вас не просто гостинно, а по-родинному. Андрій Гирля – директор бази і всі його співробітники забезпечать комфорт і затишок у вже існуючих будиночках, а через деякий час тут буде завершено будівництво кількох котеджів найсучаснішого рівня.

Уявіть собі неймовірні світанки, малесенькі пляжі, де у бистроплинній річці можна знайти камені, притулитися до них спиною і …жодне джакузі не матиме такого ефекту. Кажуть, народ просто сціляється, а ще при нашій переважно сидячій роботі – навіть заради цього слід негайно збиратися і їхати.

І нагодують тут по-домашньому. А ввечері перед сном пригостять чебрецовим чаєм із теплим медом. Уявіть – у дворі під суцільним шатром зелені, під останніми променями сонця, під щебет птахів, що вмощуються до сну, розмовляємо тихо, намагаючись не порушити чарівний світ навколо нас.

«Кого тільки віки не заносили на наше перехрестя споконвічне?». Ці слова любить повторювати Тетяна Чичкалюк, начальник Управління туризму і курортів Миколаївської ОДА. І правда старовинна земля не лише приваблювала впродовж віків, а й приваблює сьогодні багато туристів і не лише з України. Адже Миколаївщина – унікальний край. Тут на заході – гори, на півдні – море, а на сході – степ.

Я пишу цей текст і дивлюся на зібраний на схилах Бугу величезний букет степових квітів, що стоїть на покутті, а ще кожного вечора п'ю чебрецовий чай с теплим медом за дубровським рецептом. Я, а тепер і мій син, згадуємо ці овіяні легендами пороги, острови, каньони, цей духмяний степ і гостинну землю. Мою і вашу землю.
Якщо ви не були тут – приїздіть, якщо були, то обов'язково повернетесь. Бо закохаєтесь у неї назавжди.

Авторка дякує за організацію поїздки і гостинність всіх, хто приймав нас на Миколаївщині, а особливо начальника Управління туризму і курортів Миколаївської ОДА Тетяну Чичкалюк
та заступника голови Первомайської
держадміністрації Василя Гніденка.